Володимир Іванченко - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 83

отримати цю систему. Її можливості не порівняти з машинними; біомашина, біоробот економічно вигідніші, не потребують величезної армії наладчиків (Чернов жартував, що незабаром усе людство змушене буде перетворитися на наладчиків ним же створених автоматів).

Думка про цивілізацію, засновану на біотехніці, стала для нього мало не манією. Особливо після того, як він відкрив можливість дедалі глибшого й повнішого програмування розвитку клітини: йому вдалося навіть створити кілька простих життєздатних організмів, яких доти в природі не було.

Проте Чернов усвідомлював, що наша цивілізація вже давно обрала собі шлях розвитку й зайшла по ньому так далеко, що про інший шлях не могло бути й мови. Практично неможливо було об’єднати два шляхи в один…

Усе це він чудово розумів, але… не міг відмовитись од своєї ідеї. І в цьому була його трагедія — як людини і як вченого, хоча мало хто сприймав її всерйоз.

Спочатку я пробував пояснити її дуже загостреним сприйняттям усіх недоладностей тодішнього життя. Однак потім я схилився до думки, що певність Чернова в тому, нібито лише на основі його ідеї можна створити по-справжньому гармонійне суспільство, — важко вимовляв слова Сергєєв, — його одержимість ідеєю біоцивілізації — не просто од відчаю, від безсилля істотно змінити тодішній невлаштований, непевний світ, але й від певної надії, що йому, можливо, вдасться створити таку цивілізацію. Не-хай не обов’язково на Землі, навіть не в Сонячній системі… І тоді я зрозумів, чому він так палко хотів потрапити в екіпаж “Прогресу-1”.

Чернов був з тих, кому вкрай важливо самим здійснити свої головні ідеї. Люди його типу стають фанатиками, коли переконуються, що їхні ідеї варті фанатизму. Ідея Чернова була цього варта. Він хотів стати прабатьком нової, не схожої на теперішню земну, цивілізації.

Ставши капітаном “Прогресу-1” і діставши вирішальне слово при відборі в екіпаж, він сповна використав Це право: на зореліт узяли тільки тих, хто був потрібен йому для здійснення ретельно виваженого плану.

— Отже, Чернов передав неправильну інформацію про Рену? — нетерпляче спитав Гришин.

— Ні, правильну. Він був настільки одержимий своєю ідеєю, що, припускаю, міг би піти й на обман, але… це йому було ні до чого. Чернов відбирав справді талановитих людей, причому їх цікавила не тільки біологія. На “Прогресі-1” були й конструктори, й енергетики, і фахівці з монтажу складної апаратури. Він не хотів залежати од випадку: адже ймовірність існування біля 61 Лебедя планети, такою ж мірою придатної для життя, як і Земля, майже дорівнює нулю; він з самого початку мав намір створити цю планету. Коли у мене виник такий здогад, я вагався недовго…

— Але якщо повідомлення “Прогресу-1” про Рену — правда, то як же їм вдалося за такий нетривалий час створити на ній біосферу? — знизав плечима Новиков.

— А й справді! — додав Гришин.

— Ми, діти технічної цивілізації, недооцінюємо можливостей життя. Звісно, важко уявити машину, спроможну за сто чи двісті літ створити з майже безатмосферної планети таку, якою побачив Рену Гришин, тим паче знаючи, що спочатку був лише зореліт і 52 особи екіпажу… На Землі для цього потрібно було б десь близько двох мільярдів років, а на Рені — близько двохсот. Теж неймовірно? Гаразд…

Я вже казав, що Чернову ще до старту вдалося створити кілька різної складності організмів, яких доти в природі не було. Грубо пояснюючи — він брав живі клітини, записував у їхніх генах інформацію про організми, котрі мали з них розвиватися, і створював належні умови для такого розвитку. Поза всяким сумнівом, за час польоту до 61 Лебедя йому вдалося повністю опанувати можливості генного програмування. Ви розумієте, який могутній засіб творення опинився в руках екіпажу “Прогресу-1”?

Янов у задумі кивнув головою.

— Живі організми розмножуються за сприятливих умов у геометричній прогресії. А коли йдеться про одноклітинних, то тут темпи розмноження можуть бути просто фантастичними. Візьмімо, наприклад…

— Ближче до суті, — похмуро докинув Гришин. — Ми не в школі першого ступеня.

— Очевидно, ще під час польоту Чернов шляхом генного програмування створив якусь культуру мікроорганізмів, здатних існувати в умовах Рени, дивовижно швидко розмножуватися й надзвичайно інтенсивно виробляти кисень з її грунту. На Рені не було мікроорганізмів-конкурентів; створені Черновим, звісно ж, ідеально підійшли для умов планети, і дуже скоро (я підрахував: за рік з чимось) поверхня планети аж кипіла цими мікробами, які качали в атмосферу кисень, азот… одне слово, все необхідне. Гинучи, вони готували (у прямому й переносному значенні) грунт для своїх послідовників. Згодом, коли ці мікроби вже стали непотрібні, Чернов міг знищити їх, створивши, приміром, культуру мікроорганізмів, здатних харчуватися тільки попередниками… А втім, це тільки один з можливих варіантів. Приблизно так же можна дістати все, у тому числі й необхідну кількість води.

Ті члени екіпажу, що виготовляли складну апаратуру, робили на замовлення біологів Чернова спеціальні інкубатори, з яких культури мікроорганізмів, потрібні для чергового етапу освоєння Рени, розселялись одразу по всій планеті… Фантазувати на цю тему можна без кінця-краю…

— Зрозуміло. Це зрозуміло… Але що ж, по-твоєму, являє собою така цивілізація?

— Справді?! — підтримав капітана Гришин.

— Ви бачили равликів, молюсків, черепах? У них досить міцні, красиві й доцільні “будинки”. До того ж різноманітні. Думали ви коли-небудь, дивлячись на них, про те, чи обов’язково ми мусимо будувати собі будинки, підземні переходи, виробничі корпуси? Хіба не можна зробити так, щоб вони росли самі, такі, як ми захочемо, але, звісно, не так поволі, як у черепах і равликів?

У Чернова, очевидно, все почалося з цієї “дитячої” думки. “Досить тільки навчитись управляти життям, і ми ввійдемо в світ неймовірних можливостей”. Я знову процитував запис із його щоденника.

Уявіть собі будівлі, які ростуть самі; уявіть, що вам знадобились ЕОМ чи лазер, і ви, не вдаючись до складних технологічних процесів, дістаєте їх, змінивши генетичний код певної клітини, хоча б і клітини вашої шкіри… Уявіть суспільство людей — повних володарів живої природи, всього живого на планеті, зодчих усіх нових форм живого. Уявіть собі це, і ви побачите цивілізацію, про яку мріяв Чернов…

Астронавти мовчки сиділи у своїх кріслах.

— Це великий експеримент, — сказав Сергєєв. — Можливо, найбільший за всю історію людства.

— А як же розглядати все це з погляду етики?.. — спитав Новиков. — Як йому вдалося схилити на свій бік екіпаж?

Сергєєв махнув рукою:

— Ізоляція, в якій вони жили стільки років, плюс авторитет Чернова, його особиста чарівність, захоплююча перспектива його ідей… Він зумів залучити їх до своєї роботи, а потій переконати, що тільки на Рені можна здійснити те,