Башлер Жан - Нарис загальної історії

запроваджує нову звичку, яка здобуває достатньо прихильників, аби створити навколо цієї людини нову «джаті». У такий самий спосіб створюються секти.

Дві інші можливості мають відмінний характер і пов’язані зі здатністю асиміляції в систему. Зазвичай у цей спосіб індійська культура кінець кінцем поглинула загарбників: вони утворюють нові «джаті» й інтегруються в систему, яка терпить всі різноманітності, якщо вони відповідають основоположним правилам замкненості та ієрархізації. Племінні елементи, які постійно співіснували з мажоритарним індуїзмом на субконтиненті, можуть вирішити долучитися до панівної культури та перейти до індуїзму, при цьому вони трансформуються в «джаті». Тисячолітнє існування племен та їхня не менш постійна інтеграція в панівну культуру викликає думку й про рух у зворотному напрямку: перехід «джаті» або їхніх частин, які прагнуть вирватися з цієї системи, до племінної будови. Але таке скочування до варварства настільки огидне брахманам, що в пам’яті зберігається та фіксується тільки піднесення від племені до «джаті».

Визначення місцезнаходження «джаті» відкриває нові перспективи. В якому соціальному просторі вони не лише мисляться, а й проживаються? Просторове поширення може бути різним залежно від «варна» та місця певної «джаті» в ієрархії. «Джаті» брахманів переходять за межі царства, але жодна з них не має імперського поширення, щоб покривати весь ареал і ареали, які імперія може захопити. «Джаті» «кшатріїв» займають ареали, які входять до царств і громад. Усі інші «джаті» обмежені тісними межами громади з сотні сіл. Така обмеженість перспективи для величезної більшості населення, за винятком керівних «джаті», відбивається в дуже типовому способі суспільних відносин. Усі відносини, що зав’язуються всередині «джаті» і які стосуються шлюбів, звичаїв та організації, відбуваються переважно в межах громади. І навпаки, усі відносини між «джаті» встановлюються тільки в границях села і торкаються не цілих «джаті», а їхніх сегментів. Така оригінальна схема утворює місцеві стосунки — стосунки повсякденного життя та всього життя більшості — особливого типу. Кожний сегмент «джаті» має свою ідентичність і знаходить власну соціальну ідентичність за межами села. Кожний сегмент має лише периферійні та дотичні контакти з іншими сегментами, з якими він стикається щодня. З огляду на всі інші основні аграрні традиції, де село завжди становить сильну спільноту, результат приголомшує: в Індії немає сільської спільноти.

У границях села — уже сама схема якого, між іншим, відбиває відсутність спільноти через відсутність спільних будинків і через розташування окремими впорядкованими ділянками від центру, який обіймають панівні сегменти, до периферії, де знаходяться недоторкані, — стосунки між сегментами «джаті» регулюються системою «джаджмані» [^ш-апі]. Він прекрасно відображає дух усієї схеми й елегантно підкоряється всім її вимогам. Принцип базується на тому, що всі види робіт, потрібних для життя людини, що здійснюється у впорядкованому людському суспільстві, розподіляються між фахівцями, які втілюються через «джаті». Фахівці надають свої послуги сегментам «джаті» згідно зі спадковими стосунками. Кожна сім’я відповідно до своєї «джаті» має право на послуги сім’ї фахівців, яка належить до іншої «джаті», щодо всілякої спеціалізованої роботи. Послуги фахівців надають право на контрпослуги зазвичай у натуральному вигляді й не за кожний раз, а в певні періоди року — головно в сезон збирання врожаю — або в певних випадках — релігійне свято, весілля. Суми визначаються звичаєм, а не домовленістю на ринку, але звичай не може не відбивати більш-менш точно відносний дефіцит того чи того. Урешті-решт, товарообмін, що, як і будь-який обмін, стосується, в принципі, рівних речей, здійснюється між нерівними, оскільки вся система ієрархізована. У масштабі села ця нерівність виражається практично в розподілі населення на землевласників, які мають право на послуги, і фахівців, які обмінюють свої послуги на частку багатства, яке виробляють і контролюють перші.

Саме тут і проявляється жорстка стратифікація в своєму ідеологічному вбранні й у морфологічних схемах. Сільська еліта — це землевласники. Вони утворюють сегменти домінантних «джаті». Для них відношення між «джаті» та професійним фахом є чимось неясним або ненаявним. Усе населення поділено на залежні «джаті». Найчисленніші «джаті» ратаїв, які обробляють землю домінантних «джаті». Далі йдуть «джаті» власне професійних фахівців. Деякі з них почесні, починаючи з брахманів, які мають виключну монополію на відправу всіх релігійних обрядів. Жодна церемонія і жодний релігійний обряд не відбуваються на селі й для села як такого: вони торкаються тільки сімей і сегментів «джаті». Село в жодному разі не є аналогом європейської парафії. Інші професії — ганебні, бо позначені релігійною нечистотою. До цього класу належать розбирачі туш, кожум’яки, сміттярі, пралі, ті, хто займається кремацією мертвих. Усі професійні «джаті» — почесні чи ні — можуть також обробляти землю: або кожен неповний робочий день, або деякі на засадах повного робочого дня. Ця можливість лише відображає обмеження малопродуктивної аграрної економіки, де праця разом із землею — основний виробничий чинник.

Ми повернулися до загального потрійного поділу соціальної стратифікації на еліту, народ і набрід. Цей поділ виявився з такою очевидністю і з такою вагою, що він перевернув догори ногами соціальну ієрархію. Розподіл населення на чотири «варни» має, очевидно, історичне підтвердження, але головно книжну реальність. Так, брахманські трактати про «дхарму» ЩЬагта], про законний порядок речей, починаючи з найвідомішого — «Трактату про Ману», описують добре впорядковане суспільство. Реальність уже багато віків більше йде в бік стратифікації, вирізняючи три класи: брахманів, «шудрів» і недоторканих, яких уважають такими, що знаходяться ззовні системи та соціального укладу, що цілковито відповідає загальному визначенню наброду, так само як «шудри» завдяки розмаїттю їхніх занять відповідають народові. Брахмани — єдині, хто найкраще зберегли своє первісне визначення як фахівці священного. І хоча в них більше соціальних шансів, ніж у інших, посісти місце серед еліти, вони не мають монополії на елітне становище, відкрите для більш широкого соціального змагання.

Система «джаті» має відчутні наслідки для соціальної мобілізації, а вона виглядає такою ж самою самобутньою та особливою, як і сама система. Конфлікт може виникнути між двома «джаті», але не між двома сегментами «джаті», бо «джаті» має організацію, якої немає в сегмента. У результаті майже або зовсім не буває соціальних конфліктів на селі, і народ рільників можна гнобити майже або зовсім безкарно. Це гноблення може бути тим глибшим тому, що перша ланка ланцюга тих, хто живе з праці рільників, знаходиться в самому селі, — це домінантні сегменти землевласників. Оскільки вони мешкають на місці, то можуть жорстко контролювати працю, продукцію та частку,