Андрій Юрійович Курков - Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

– Я вам не пропоную кави або чаю, – заговорив він обережно, неголосно. – Тому що гарячі напої роблять бесіду приємною, але занадто легковажною. Отже, я вас слухаю.

Тарас і Єжи переглянулися, після чого Тарас зрозумів, що сусід виконуватиме радше роль меблів, ніж оповідача. І Тарас, трохи плутаніше, ніж кілька днів тому, почав говорити про кілька пережитих ним випадків раптового страху на нічних вулицях, про жінку, що забігла до них уночі у двір, і про сон, в якому на нього і на Оксану напали чайки.

Симон Федорович слухав уважно, час від часу кидаючи погляд на Єжи Астровського, який кивав головою.

Коли Тарас закінчив, у приміщенні настала тиша. Фахівець із вібрацій впав у глибоку задуму. Його розплющені очі нікуди не дивилися, це підштовхувало до думки, що він просто відключив свій погляд на час роздумів. Хвилин через п'ять Єжи кашлянув. Симон Федорович здригнувся й вернувся увагою до відвідувачів.

– Так, – видихнув він, – знайома історія.

Він висунув верхню шухляду письмового столу, витягнув звідти тонку паличку завдовжки з два олівці й передав її Тарасові, після чого напіврозвернувся вліво і втупився у великий план Львова, що висів на стіні.

– Там кнопочка, натисніть! – сказав він Тарасу, помітивши, що той не знає, що робити з указкою.

Почекавши, поки Тарас розібрався з лазерною указкою, Сим он Федорович знову обернувся до плану міста.

– Покажіть, де ви живете! – попросив він.

Червона точка указки пройшлася по Пекарській і зупинилася.

– А де ще з вами траплялися ці випадки?

Тарас почав пригадувати. Спочатку показав відрізки Пекарської на розі Донцова, Філатова. Потім згадав, як страшно було Дарці, й показав на плані місце, де стоїть її обмінник.

– Ага, – закивав Симон Федорович. – Гаразд.

Він знову висунув шухляду столу й витяг широку теку, з якої видобув з десяток аркушів формату А-5. Поклав їх поверх розкритої книги під конус світла.

Верхній аркуш нагадував частково заштриховану олівцем контурну мапу.

– Бачите, – Симон Федорович розгорнув мапу до Тараса й Єжи. – Це зафіксовані аномалії на тринадцяте вересня о другій двадцять ночі.

Тарас нахилив голову, побачив, що на мапі дійсно зображено фрагмент центру міста, проспект Свободи з боку Коперника. Заштрихований був якраз ріг проспекту і Коперника.

Господар опустив поверх першої другу контурну мапу з іншим фрагментом центру. Тут уже заштрихованим виявився цілий відрізок вулиці Франка від Грушевського до Зеленої. Згори ручкою було написано «15 вересня, 3.45 ранку».

– І що це означає? – подав раптом голос Єжи Астровський.

– Це означає, що ми маємо справу з аномалією, не прив'язаною до конкретного місця, або з аномаліями, пов'язаними з кількома конкретними місцями, – спокійно відповів Симон Федорович. – Ви не перші, хто звернув увагу на ці, скажімо так, малоприємні речі. Я саме спеціалізуюся на негативних вібраціях… Якщо ви хочете мені допомогти…

– Звичайно, – з готовністю поспішив Тарас.

– Ну, тоді ви можете взяти тут напрокат винайдений мною прилад і контурні схеми, а я вас проінструктую, як і що робити. Згодні?

– А скільки коштує прокат приладу? – поцікавився Єжи Астровський.

– Сто гривень за ніч.

Єжи скривив губи, озирнувшись на Тараса.

– Ну, а що буде далі? – запитав Тарас.

– Далі ми разом з вами врешті-решт виявимо й ліквідуємо причину цих аномалій, і місто знову зможе спати спокійно, – всміхнувся Симон Федорович.

– Місто і так спить спокійно, – мовив Єжи, нахиливши голову до контурної схеми.

– Я б так не перебільшував. – Симон Федорович кинув на Єжи поблажливий погляд. – Якби місто спало спокійно, у нас би не було сплеску нічних самогубств і невмотивованих злочинів саме в час і в місцях, позначених на мапах! – Він кивнув на пачку контурних схем. – Усі ці страхи та птахи – дрібниці в порівнянні з суїцидами!

– Дрібниці?! – повторив спантеличено Тарас. – А те, що вночі раптом пропадає електрика в самому центрі міста, а Львівенерго твердить, що ніяких аварій і перебоїв із електрикою не було? Це дрібниці?

– Так, дрібниці, – спокійно мовив фахівець із вібрацій. – Це все «людський чинник». П’яна рука чергового з підстанції натиснула не ту кнопку, а потім повідомила начальство, що все було в порядку. Ви ж дорослі чоловіки й мусите розуміти, що є тільки дві причини будь-яких аномалій: природа і людський чинник. Природа не вганятиме у страх випадкових нічних перехожих і не відключатиме електрики.

Тарас замислився.

– Добре, – сказав він по хвилинній паузі. – А чим допоможе цей ваш прилад?

– Прилад покаже наявність та інтенсивність негативних вібрацій, ви зафіксуєте межі цих вібрацій на мапі. Потім ми вирахуємо закономірності за часом і місцем і спільними зусиллями, може, навіть залучаючи міліцію або інші органи, візьмемо джерела аномалії в кільце й витягнемо їх на світ Божий.

– Джерела аномалії?

– Авжеж. Скоріше за все, це група якихось веселих і талановитих студентів розважається, не розуміючи всієї серйозності наслідків їхніх експериментів.

Тарас обм’якнув. Останні слова Симона Федоровича викликали в ньому приплив недовіри до цієї людини. Звинуватити в тому, що відбувається, якихось студентів?!

– Ви ж помічали, що водночас із появою страху в цих місцях повітря раптом здавалося солонуватим? – запитав Симон Федорович.

Тарас замислився, пригадуючи.

– Так, здавалося, – сказав він.

– От бачите! Це все може виявитися реакцією людського організму на який-небудь розпорошений на певній ділянці вулиці газ… Цілком можуть студенти-хіміки пустувати…

– Які ж це пустощі?! – обурився Єжи Астровський, різко підвівши голову.

– Для них – пустощі, – уточнив свою думку фахівець із вібрацій. – Для нас і для міста – серйозна проблема.

– А птахи? – запитав Тарас.

– Ви знаєте, якщо надихатися певних газів, то ви побачите й почуєте не лише птахів, але й динозаврів! Ви вибачте, – Симон Федорович подивився на свій годинник, – у мене за десять хвилин наступний відвідувач. Давайте підсумуємо! Ви братимете прилад?

– Так, – рішуче відповів Тарас.

– Він дуже простий у користуванні. Зараз я вам усе покажу й розповім!

Апарат одночасно нагадував лічильник Ґейґера і старий переносний транзисторний радіоприймач. Зручна блискуча ручка охоплювала темно-зелений прямокутний пристрій із двома індикаторами згори. Обидві стрілки в індикаторах лежали на «нулях», зелене тло лівої половини першого індикатора підказувало, що ліва зона визначала «норму», а ось тло правої половини своєю кричущою червінню попереджало про небезпеку краще за будь-які слова та знаки. Півколом ішла штрихова розмітка, поверх якої стояли цифри. Тло другого індикатора було повністю червоним. Симон Федорович під час пояснень жодного разу не назвав одиницю, якою вимірюються вібрації, але про це Тарас подумав тільки на вулиці, коли вже йшли вони з Єжи мовчки у бік Галицького ринку. Єжи діловито ніс файлик із десятком