Ден Браун - Код да Вінчі

— Що він каже? — запанікував Тібінґ.

Ремі повернувся до ченця.

— Сайласе, візьми наріжний камінь у містера Ленґдона.

Коли чернець зробив крок уперед, Ленґдон відступив назад, високо піднявши наріжний камінь; виглядало так, що він от-от брязне ним об підлогу.

— Я краще розіб’ю його, — сказав Ленґдон, — ніж побачу в нечесних руках.

На Тібінґа накотилася хвиля жаху. Він бачив, як справа його життя рушиться просто в нього на очах. Усі його мрії розбивалися вщент.

— Роберте, ні, — вигукнув він, — не робіть цього! У вас у руках Грааль! Ремі ніколи не застрелить мене! Ми знаємо один одного десять…

Ремі розрядив револьвер у стелю. Вибухова хвиля була потужна як для зброї такого невеличкого розміру, і постріл пролунав у кам’яному приміщенні, мов грім.

Усі завмерли.

— Наступний буде йому в спину, — сказав Ремі. — Віддайте наріжний камінь Сайласу.

Ленґдон неохоче простягнув криптекс, Сайлас підійшов і забрав його, і в його червоних очах блиснуло самовдоволення. Поклавши наріжний камінь до кишені своєї сутани, альбінос повільно позадкував, тримаючи пістолет у руці.

Тібінґ відчув, як рука Ремі міцно обхопила його шию, коли мажордом задом наперед рушив до виходу й потяг свого господаря за собою, тиснучи дулом йому в спину.

— Відпустіть його, — попросив Ленґдон.

— Ми беремо містера Тібінґа в заручники, — сказав Ремі, задкуючи. — Якщо ви зателефонуєте до поліції, він помре. Якщо ви в інший спосіб будете втручатися, він помре. Зрозуміло?

— Візьміть мене! — пристрасно вигукнув Ленґдон. — Відпустіть Лью!

Ремі розсміявся:

— Не думаю, що то буде краще. У нас із ним так багато спільного. Між іншим, він може знадобитися.

— На кого ви працюєте? — спитала Софі незворушним голосом.

На обличчі в Ремі з’явилася самовдоволена посмішка.

— Вас би це дуже здивувало, мадемуазель Неве.

Розділ 66

Не знаючи, що робити, лейтенант Колле взяв пляшку води з холодильника Тібінґа і попрямував назад, до вітальні. Замість того, щоб поїхати з Фашем до Лондона, де відбувалися події, він керував загоном поліцейських, які обшукували палац.

Поки що знайдені ними докази мало про що говорили: слід від кулі на підлозі, аркуш паперу із незрозумілими знаками та словами «лезо» і «чаша», а також шкіряний пояс із шипами, який, як пояснили Колле експерти, що досліджували місце злочину, носили члени консервативної католицької секти «Opus Dei». У величезному кабінеті-залі експерт знімав відбитки пальців.

— Є щось нове? — спитав Колле.

Експерт похитав головою.

— Нічого. Ті самі, що й по всьому будинку.

Колле взяв першу-ліпшу пластикову теку. Всередині проглядалися блискучі знімки старих документів. Угорі було підписано: «Les Dossiers Secrets — Number 4° lm1 249».

— Що це? — спитав він.

— Не маю поняття, але в цьому домі багато такого, тож я відклав це.

Колле роздивився документ.

ПРІОРАТ СІОНУ — НАСТОЯТЕЛІ/ВЕЛИКІ МАГІСТРИ

Жан де Жізор 1188–1220

Марі де Сен-Клер 1220–1266

Гійом де Жізор 1266–1307

Едуар де Бар 1307–1336

Жанна де Бар 1336–1351

Жан Сен-Клер 1351–1366

Бланк д’Евре 1366–1398

Ніколя Фламель 1398–1418

Рене Анжу 1418–1480

Іоланда да Бар 1480–1483

Сандро Боттічеллі 1483–1510

Леонардо да Вінчі 1510–1519

Конетабль де Бурбон 1519–1527

Фердінанд де Гонзаго 1527–1575

Луї Невер 1575–1595

Роберт Флад 1595–1637

Ж. Валентин Андреа 1637–1654

Роберт Бойль 1654–1691

Ісаак Ньютон 1691–1727

Шарль Редкліф 1727–1746

Шарль де Лорен 1746–1780

Максімільє де Лорен 1780–1801

Шарль Нодьє 1801–1844

Віктор Гюґо 1844–1885

Клод Дебюссі 1885–1918

Жан Кокто 1918–1963

Колле роздивився документ.

— Пріорат Сіону? — поцікавився Колле.

— Лейтенанте! — інший агент зазирнув до зали. — На комутаторі терміновий дзвінок до капітана Фаша, але з ним не можуть зв’язатися. Ви не поговорите?

Колле взяв слухавку.

Дзвонив Андре Верне. Вишукана мова банкіра дещо приховувала напругу в його голосі.

— Капітан Фаш пообіцяв зателефонувати, але так і не зробив цього.

— Капітан дуже зайнятий, — відповів Колле. — Може, я зможу вам допомогти? Моє ім’я лейтенант Колле.

На лінії виникла тривала пауза.

— Лейтенанте, мені дзвонять на інший телефон. Вибачте, я перетелефоную.

Колле на кілька секунд затримав слухавку. «Я чув цей голос раніше!» Потім його осяяло: він згадав де, і йому перехопило подих.

Водій броньованої вантажівки. Із фальшивим «Ролексом».

Верне також втягнений. Добре, що поки виникла пауза. Колле умить запросив Інтерпол, і йому видали всю наявну інформацію про Депозитарний банк Цюриха та його президента Андре Верне.

А на другому березі Ла-Маншу Капітан Фаш зійшов з літака в Біггін-Гіл і з недовірою вислуховував звіт старшого інспектора Кента про те, що мало місце в ангарі Тібінґа.

— Я власноруч обшукав літак, — повторював інспектор, — у ньому нікого не було.

— Ви допитали пілота?

— Звичайно ж, ні. Він громадянин Франції, отже…

— Відведіть мене до цього літака.

Прибувши до ангара, Фаш підійшов до літака і почав гучно грюкати по фюзеляжу.

— Це капітан Фаш, Судова поліція. Відчиніть!

Наляканий пілот відчинив люк і спустив сходи.

Фаш піднявся в літак. За три хвилини за допомогою зброї він отримав повну сповідь, включаючи зв’язаного ченця-альбіноса. Також дізнався, що Ленґдон і Софі щось залишили в сейфі Тібінґа, якусь дерев’яну коробку.

— Відкрийте цей сейф, — наказав Фаш. — У вас півгодини.

Пілот почав працювати. Фаш відійшов у хвостову частину літака й узяв собі щось із напоїв. Він заплющив очі, намагаючись підсумувати, що саме відбувається. «Груба помилка поліції Кента може дорого коштувати мені», — подумав він. Раптом задзвонив його телефон.

— Слухаю!

— Я лечу до Лондона, — то був єпископ Арінґароса, — прибуду за годину.

Фаш аж підскочив.

— А я думав, ви по дорозі в Париж.

— Я дуже занепокоєний! Тож змінив свої плани. Ви взяли Сайласа?

— Ні. Вони втекли від місцевої поліції ще до того, як я сів. І забрали Сайласа з собою.

У голосі Арінґароси забринів гнів.

— Ви запевнили мене, що зупините літак!

Фаш заговорив тихіше:

— Єпископе, я відшукаю Сайласа і решту якомога швидше. Скажіть вашому пілоту, щоб він сів в аеропорту Біггін-Гіл міста Кент. На вас чекатиме авто.

— Дякую.

— Але зрозумійте, єпископе, ви не єдиний, хто зараз може втратити все.

Вогнище у Шато Війєт було холодним, Колле ходив перед ним, читаючи інформацію, яка вмить надійшла від Інтерполу.

Андре Верне, згідно з офіційними даними, був зразковим громадянином. Ніяких стосунків з поліцією, навіть через некоректне паркування.

«Нічого», — зітхнув Колле.

Єдине тривожне повідомлення надійшло з Інтерполу через відбитки пальців слуги Тібінґа.

— Відбитки належать Ремі Легалудеку, — прозвітував судовий слідчий. — Притягався за незначні крадіжки. Іноді й зі зломом. Ухилявся від сплати за медичні послуги: операція на трахеї. Алергія на арахісову олію, — гмикнув доповідач.

Колле зітхнув.

— Гаразд, передайте цю інформацію капітану Фашу.

На слідчого у дверях вітальні налетів ще один агент.

— Лейтенанте! Ми дещо знайшли в коморі!

Погляд агента був вельми схвильований, тож Колле спитав:

— Невже тіло?

— Ні, мсьє. Щось ще більш… — він