Вікторія Вецька - Зваблива ненависть , Вікторія Вецька

— Просто знайомі? — перепитав він, дивлячись мені прямо у вічі.

— Так, — кинула я, стискаючи виделку сильніше, ніж потрібно.

Його погляд ковзнув по мені, потім він перевів очі на маму й тата:

— Вибачте, що без запрошення. Просто подумав, що буде не зайвим привітати Христину особисто.

— Це дуже мило з вашого боку, — сказала мама, явно зацікавлена цією історією. — А де ви познайомилися?

— У Києві, — випалила я, перш ніж Тимур встиг сказати щось інше.

Він хмикнув, але не заперечив.

— О, тоді ви киянин? — уточнила мама.

— Не зовсім. Просто живу там.

Весельський відповідав спокійно, але я бачила, що він насолоджувався тим, як я нервувала.

— Цікаво, — задумливо сказав тато. — А чим ви займаєтеся, Тимуре?

— Я тренер-масажист, — відповів він без жодних вагань.

— О, значить, ведете здоровий спосіб життя? — мама зацікавлено нахилилася вперед.

— Не завжди, але здебільшого так, — Тимур знову глянув на мене, і в його очах з’явився знайомий вогник. — А ще іноді змушую інших вести.

Я стисла губи.

— Це ж чудово! — захопилася мама. — Христина теж любить спорт.

Я ледь не вдавилася своїм напоєм.

— Правда? — Тимур підняв брову.

Я жбурнула в нього поглядом кинджал.

— Мамо, не перебільшуй.

— Та ну, я пам’ятаю, як ти колись вранці бігала! — не вгамовувалася вона.

Тимур ледь стримав сміх.

— Це було в іншому житті, — пробурмотіла я.

— Шкода, — зітхнув він. — Думав, може, запросити тебе на тренування.

Я вже збиралася відповісти, як тато раптом запитав:

— А ви надовго в нашому місті?

Тимур відвів від мене погляд і спокійно відповів:

— Поки що не знаю.

Я відчула, як у животі з’явилося знайоме хвилювання. Він залишиться. І це означало, що він не просто так тут.

— О, то, можливо, ще й побачимося, — весело сказала мама.

Я не могла більше сидіти тут, відчуваючи його погляд на собі.

— Я зараз, — сказала я й підвелася, беручи букет.

Я вийшла на кухню, набрала у вазу води, поставила в неї квіти, спираючись руками на край столу. Глибокий вдих. Видих.

Але довго побути на самоті не вдалося — за хвилину у дверях з’явився Тимур.

— Втікаєш?

Я обернулася, схрестивши руки.

— Що ти тут робиш, Тимуре?

Він підняв брову:

— Приїхав привітати тебе з днем народження.

— Перестань, — зітхнула. — Ти ж знаєш, про що я.

Весельський зробив крок ближче, і я раптом відчула, як серце починало стукати швидше.

— Мені просто захотілося побачити тебе, — він взяв мою праву руку і поцілував її.

Я не знала, що більше дратувало — його вчинки і слова, чи те, що я хотіла в це вірити.

— Тимуре… — почала я, але він перебив:

— Ти ж не думала, що я відпущу тебе так просто, правда?

Я проковтнула повітря.

— Я приїхала додому, щоб відпочити.

— Від мене? — його губи сіпнулися в усмішці.

Я стисла кулаки.

— Від усього.

Тимур наблизився ще на крок, і тепер між нами залишалося лише кілька сантиметрів. Я відчула, як його присутність заповнювала простір, і кожен його подих ледь торкався моєї шкіри.

— Тоді чому ти зараз стоїш тут і не можеш відвести від мене очей? — його голос звучав так, ніби він уже давно знав відповідь.

Я ненавиділа його за цю впевненість, за те, як легко він зчитував мене. І водночас ненавиділа себе за те, що він мав рацію. Його погляд був немов магніт, який неможливо було ігнорувати. Та все ж я зібрала всю волю в кулак і, не витримавши більше, вирвалася з його полону очей.

Я швидко пішла до кімнати, де батьки, весело перегукуючись, сиділи за столом. Але щойно я з’явилася на порозі, їх розмова різко замовкла, і їхні погляди миттєво зупинилися на мені. Я сіла за стіл, і Тимур слідом підійшов, не відводячи погляду.

— Думаю, настав час для мого подарунку, — сказав він, усміхаючись так, ніби це була його маленька перемога.

В його руках з’явилася темно-зелена коробочка, перев’язана маленьким зеленим бантиком.

— Це тобі, — продовжив він.

Я поглянула на коробку, і раптом все навколо наче завмерло. Обережно відкрила її, і переді мною з’явились сережки — елегантні, з глибокими зеленими каменями, які ледь вловимо відбивали світло. Їхній колір був настільки насиченим, що, здавалось, вони відразу привертали до себе всю увагу.