Ольга Соболєва - Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва

- Сніжок! Невже це ти? Де стільки часу пропадав? А я ніби відчувала і наказала подати сьогодні декілька видів сиру.

Немов би по команді, з коридору з’явилося декілька служниць, що накрили сніданок на столик біля вікна. Вони так само синхронно покинули кімнату та зачинили за собою двері. Щур, названий Сніжком, радісно підбіг до королеви та вмостився на її долонях.

- Мeine liebe Fräulein, - пропищав він, - я шукав сліди Фріґільди. Але nicht gefunden.

Промовивши це, він подивився на Лідію, немов би чекаючи, що та озвучить його слова для королеви. Тяжко зітхнувши, дівчина повторила.

- Ти теж чуєш його? – здивувалася Хімора.

- Тобто «теж»? – здивувалася знахарка, вилазячи з-під ковдри та надягаючи халат.

- Елла за допомогою Шипшинового Духа теж чула Сніжка. Щоправда недовго, всього лише доки була мишею.

- Як нудно я живу, виявляється, - хмикнула собі під носа дівчина.

- Не хвилюйся, - усміхнулася королева, - тепер ти, як і всі ми, вляпалася у пригоди. Забудь про спокій, адекватність та просто йди за покликом серця.

- Це ти про що?

- Та так, - знизала плечима Хімора. – Потім сама зрозумієш. Слухай, Сніжку, а ти не можеш допомогти нам шукати інформацію про Джерело, Завісу та якогось велетенського павука?

- Мeine liebe Fräulein, - розвів той лапками, - зараз я мушу йти до Familie. Але по полудню допоможу. Ja?

Дочекавшись перекладу від Лідії, королева задоволено кивнула і повідомила щуру, що вони весь день планують бути у бібліотеці. Пообіцявши прийти, Сніжок зник під ліжком.

- Що ж, у нас є пів години, аби спокійно поснідати. Потім принесуть для тебе декий одяг. Після чого спробуємо поритися в книгах. Там насправді дуже багато інформації, але ж спробуй ще знайди, де саме.

Співрозмовниці прийнялися за трапезу. Але Лідія не змогла довго мовчати, тому задала перше з багатьох питань, що відтепер мучили її:

- Що за Шипшиновий Дух?

Хімора намазала варенням черговий шматок хліба і пояснила:

- Так раніше називали магію, яка жила у цьому палаці. З народженням Маргарита поглинула її, але попередній король, тобто її батько, не зміг спокійно відійти за Завісу. Він залишився духом і намагався хоч якось протистояти дочці. Саме він і допомагав Еллі. Хоча не тільки їй. Він переносив кандидаток якомога далі, коли Маргарита збиралася зробити з ними щось погане. Якось навіть пожбурив Еллу у таверну. В одній нічній сорочці. Уявляєш? Добре, що там був Леонард і допоміг їй вибратися. Але дух покійного короля слабшав і згодом таки мусив покинути Цвітославію. Добре, хоч встиг попрощатися з сином.

- Просто неймовірно, - хмикнула Лідія.

- Тут і не таке трапляється, - знизала у відповідь королева.

- Ти казала, що читала багато книг, - раптом змінила тему знахарка. – А про шлюби, укладені богинями, там нічого не було?

- Не повіриш, але нещодавно я прочитала цілий трактат на цю тему! – радісно вигукнула Хімора. – Що тебе цікавить?

- Чи можна його розірвати.

На мить у покоях запанувала тиша. Пару разів кліпнувши очима, королева перепитала:

- Розірвати? Раймар чимось образив тебе? Якщо так, то тільки скажи мені! Він трохи змінився після історії з Маргаритою і усім іншим. Знаєш, раніше його вважали… хм… Як би його правильно сказати? О! Ловеласом! Просто дай йому трохи часу, аби проявити свою галантність і…

- Що? – перебила Лідія. – Ні! Я не хочу від нього залицянь. Навпаки! Тобто не навпаки. Він нічого такого не робить!

Тяжко зітхнувши, дівчина замовкла і закотила під лоба очі. Дозволивши собі декілька секунд, аби зібратися з думками, вона продовжила:

- Олеандра одружила нас не задля кохання.

- Тобто? – брови королеви картинно поповзли догори.

Вчора, лежачи у ліжку, Лідія довго думала над ситуацією. Вона розповіла герцогу не все, що їй говорила богиня. Але чомусь вважала за потрібне обговорити це з Хіморою. Можливо, це дивно. Але знахарці здавалося, що її може зрозуміти тільки молода жінка.

- Олеандра поєднала нас, аби Раймар був моїм захисником. Якщо щось трапиться зі мною, то постраждає і він. Я не хочу так. Богиня просто не дала йому вибору і мені здається, що через це він сердиться на мене.

- Сердиться? – нахмурилася королева.

- Розумієш, в нас і так відносини не склалися. Раймар постійно шукає докази того, що я відьма. а коли не знаходить, то все одно не довіряє мені. Та нехай. Але як я можу довіряти своє життя людині, що не хоче добровільно бути поряд? Він просто мусить, бо так за нього вирішили.

- Це і справді складно, - зітхнула Хімора та взяла співрозмовницю за руку. – Ваш шлюб ніяк не можна розірвати. Як-то кажуть «вища інстанція». А ще Раймар людина честі. Якщо на нього поклали обов’язок, то він його виконає. Просто дай йому трохи часу, аби звикнутися з усім. Добре?

- Так, - кивнула Лідія та одразу ж вирішила поділитися ще дечим: - Є одна маленька деталь, про яку я не розповіла Раймару. Вона здалася мені не суттєвою. Але чим більше я думаю про все, що відбувається, то більше не можу зрозуміти слів богині.