Ольга Соболєва - Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва

Тим часом Раймар випірнув. Випльовуючи воду та протираючи очі він, на диво, спокійно промовив:

- От і помився.

Після чого буквально вперіщився поглядом у дівчину. Вона ж тим часом абияк прикрилася мокрим рушником і сердито фирчала:

- Може поясниш?

- Ще раз, - процідив крізь зуби відьмолов. – Це наша спільна ванна кімната. Вочевидь Хімора вирішила помститися мені і поселила нас в кімнатах для молодят. Не питай. Просто прийми, як факт: тут дві спальні, але спільна купальня.

- Нащо? – все ж таки втрутилася Лідія.

Але багатозначний погляд Раймара змусив її фантазію відповісти самій собі. Ванна, свічки, молодята… Гм, ну так.

- Я чув, що ти купалася, - продовжив чоловік, - тому почекав якийсь час, а потім, коли все стихло, постукав. Ти не відповіла, от я і подумав, що вже можна зайти. Зайшов. А тут ти лежиш у ванній без тями і не відповідаєш на мій оклик. Що я мав думати?

- Що я сплю, бо три дні протеліпалася у сідлі під пекучим сонцем, - насупилася Лідія. – А тепер закрий очі і дай я вилізу!

Раймар мовчки виконав її прохання і чесно терпів, доки та борсалася у воді та боролася зі слизькою поверхнею.

- Допомогти?

- Я сама! – відмовилася дівчина і нарешті вибралася. – Це якесь знаряддя тортур!

Після цих слів зашелестіли сухі рушники та почулося мокре чавкання ніг по підлозі.

Опинившись у своїй кімнаті, Лідія витерлася, перевдяглася у сорочку та закинула мокрий рушник у першу частину ванної кімнати. Вмостившись на ліжку, вона сердито вертілася і щоразу червоніла, як тільки згадувала нещодавні події. Ну жила ж собі спокійно в лісових хащах! Лікувала селян, спілкувалася з іншими знахарками, ліки різні варила. Але варто було з’явитися Раймару, як все пішло шкереберть! Якщо доля так сильно хотіла звести їх разом, то чому не зробити це нормально? Лідія не відмовилася б від участі у відборі наречених. Це ж така пригода! Ходила б у гарних сукнях, танцювала на балах, спілкувалася б з герцогами. Але що б тоді з цього вийшло?

Дівчина тяжко зітхнула. Дружба? Навряд чи. Прийшов час зізнатися, що Раймар напрочуд привабливий чоловік. І зустрінь Лідія його за інших обставин, то дивилась би на нього під абсолютно іншим світлом. Хоча… А як же повернення додому? Він герцог і не залишив би все, як це зробив Леонард. Чи залишив би? Якби справді покохав.

- Стій! – раптом вигукнула дівчина сама до себе та навіть сіла. – Досить вже цієї маячні!

Схопивши найближчу подушку, вона сердито пом’яла її в руках та спробувала влягтися зручніше. Мозок ще декілька разів намагався намалювати їй сцени з Раймаром чи навіть якиись іншими герцогами, але Лідія вперто продовжувала рахувати баранів. Врешті-решт, десь на тисячу двісті восьмій тварині, знахарка пірнула у глибокий спокійний сон.

Але ось уже вкотре її пробудження не було таким вже й радісним. У свідомість дівчини втрутилися чиїсь голоси.

- Ist das ein verlorenes Mädchen?

- Ja, sie ist es. Ich habe gehört, dass das Mädchen auch von der Erde kommt.

- Sie hat schöne schwarze Haare. Das ist bei uns selten.

Голоси були, на диво, писклявими і говорили  незнайомою для Лідії мовою. Прислуга? Обережно відкривши очі, дівчина побачила, що кімната залита сонячним сяйвом, але окрім неї всередині нікого не було.

- Oh! Sie ist aufgewacht! Weg hier! – злякано пропищала невидимка.

Проте в цю ж мить Лідія помітила, як з її ковдри на підлогу метнулося щось біле.

- Warte! Wohin gehst du? – пропищав другий голос.

Придивившись уважніше, дівчина побачила великого білого щура. Він розгублено махав лапками услід товаришу. Коли ж побачив, що на нього звернули увагу, випростався, пригладив вусики та промовив:

- Guten Morgen, meine liebe Freundin. Schade, dass Sie die Stimme der Tiere nicht hören. Sonst würde ich Ihnen erklären, was wir hier gemacht haben und warum mein Freund so erschrocken war.

- Ти розмовляєш… - ошаліло прошепотіла Лідія, непристойно витріщаючись на щура.

- Was? Kannst du mich hören?

- Я не розумію твоєї мови, - хитнула головою дівчина. Чи, може, вона й досі спить? Або це якісь чергові темні чари.

- Entschuldige mir, - пропищав пацючок. – Я забув, що Fräulein з іншого світу. Ви знаєте nichtig мов. Мeine liebe Fräulein, я не налякав тебе?

- Ще не знаю, - чесно відповіла Лідія.

Раптом у двері голосно постукали, від чого дівчина аж підскочила. Натомість щур повів носиком і, радісно посміхаючись, пропищав:

- Die Königin ist gekommen.

- Лідіє, ти вже прокинулася? – почувся з коридору голос королеви.

Дівчина покосилася на пацючка, але той тільки задоволено кивав та показував лапками аби знахарка запросила гостю увійти.

- Т-так, - невпевнено відповіла Лідія.

Двері відчинилися і у дверному отворі показалася Хімора. Зробивши пару кроків, вона помітила на ковдрі щура і радісно вигукнула: