Ольга Соболєва - Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва

- Це якесь знущання, - скривився Вільям. – Начебто і так проблем мало!

- У Цвітославії знову щось негаразд? – занепокоївся відьмолов.

- Маргарита втекла, - зітхнула Хімора. – Їй допомогли і не занадто піклувалися про методи. Ми втратили півтора десятка людей.

- Коли? – крізь зціплені зуби запитав Раймар.

- Два дні тому, під час бурі, - відповів король і стиснув плече друга. – Вибач. Цього не очікував ніхто. Ми думали, що Фріґільда не здатна на таке, але вона знайшла спосіб. І, мабуть, помічників.

- Ви повідомили Едвіна? – герцог відійшов до вікна, в якому червонів напрочуд яскравий захід сонця.

- Ми навіть вислали слідопитів та відунів, аби ті прочесали ліс, - додала Хімора.

- І нічого не знайшли, - здогадався герцог. – Я не здивований. Тільки не можу зрозуміти, як у них це виходить.

- То, може, Маргарита і є та нова темна сила, про яку мене попереджували? – запропонувала Лідія.

- Та мабуть, - скривився Раймар. – Треба відпочити, а то мозок скоро лусне.

- А зранку пошукаємо інформацію про Джерело та все інше. Мені теж здається, що я зустрічала подібне десь у книжках, - запропонувала Хімора. – Слуги проведуть вас у кімнати.

Подякувавши королеві, Лідія поспішила за Раймаром. Той вийшов у коридор і, здавалося не помічаючи нікого, прямував за лакеєм. Дівчина вирішила не чіпати відьмолова, адже вигляд у нього був напрочуд стурбованим. Навіть опинившись біля дверей своєї кімнати, Раймар не звернув уваги на знахарку, а просто зник у покоях. Лідію ж лакей привів до наступних дверей, що знаходилися далі по коридору. Що ж, як і просили – поряд. Проте дівчина щиро сподівалася, що спільних дверей між кімнатами не буде.

Увійшовши всередину, Лідія завмерла на місці. Це було у тисячу разів гарніше, ніж описувалося в книжках чи то показувалося у фільмах! Стіни, оббиті різнокольоровою тканиною, меблі з різьбленням та позолотою, велике вікно, що виходило на прекрасний сад та велетенське ліжко під напівпрозорим балдахіном. Вона точно потрапила у казку! Або ж, якби десь бігав неодружений принц, то, може і у вікторіанський роман. Відмахнувшись від останньої думки, Лідія відкрила шафу. Там поки що висіло тільки декілька нічних сорочок та халатів. Зате вони були такими гарними, що одразу ж захотілося приміряти.

Проте дівчина зупинила себе. Необхідно вимитися! От тільки, де тут ванна кімната? Двері знайшлися недалеко від шафи. Вони були вмонтовані у стіну так, що помітити їх здавалось майже неможливим. Раптом Лідія зловила себе на думці, що взагалі-то двері могли вести до покоїв Раймара. Адже той якраз знаходився по цю сторону. А вона ось так безцеремонно увірвалася в приміщення. Та на її щастя, тут розмістили ванну кімнату з умивальником та туалетом. А от далі цікавіше. На протилежній стіні були ще одні невеликі дверцята. Лідія здогадувалася, що там має бути ванна. Постукавши на всякий випадок, знахарка так і не дочекалася відповіді, тому сміливо відчинила двері та зайшла. Після чого ледве не запищала. Тут був не тільки душ, а ще й велика мідна ванна! Та що там ванна! Це вже джакузі якесь! Більше того, з крану одразу ж побігла гаряча вода.

Не втримавшись від спокуси, Лідія скинула з себе брудний одяг, поклала на поличку декілька пахучих мил та занурилася у теплу воду. Яке ж це блаженство! Її ноги та сідниці повністю погоджувалися з цим. Навіть перестали нити від сидіння у незручному сідлі. Намилюючи голову та тіло, дівчина сама не помітила, як почала мугикати. Це ж треба, щоб для такого величезного щастя була потрібна така незначна річ. Проте Лідія вирішила, що поспішати їй нікуди і можна подовше поніжитися у теплій і ароматній воді. Після чого сама не помітила, як заснула.

Скільки тривало щастя, дівчина не знала, адже прокинула від того, що  її трясли.

- Лідіє! – пробився крізь сон вже знайомий чоловічий голос.

- Що? - обурено вигукнула вона, розплющуючи очі і намагаючись зрозуміти, що взагалі відбувається.

Де вона? Чому все мокре? Почекайте. Та вона ж у ванній! Зрозумівши це, Лідія широко розплющила очі і, голосно зойкнувши, спробувала прикритися руками.

- Ти що робиш? – гнівно запитала дівчина, роздивившись перед собою Раймара. – Негайно відвернися!

- З тобою все добре? – здивовано поцікавився він, не поспішаючи прибирати руки з плечей знахарки.

- Окрім того, що я зараз у компанії збоченця?

Різко відпустивши Лідію, герцог підвівся на ноги та відвернувся.

- Я стукав, ти не відповіла. От я й подумав, що тут пусто.

- Рушник подай! – гаркнула дівчина.

Раймар побачив перед собою стос білих рушників і, вибравши найбільший, простяг його собі за спину. Лідія спробувала одночасно вхопити його та підвестися на ноги. Але, вочевидь, не розрахувала, що поверхня ванни напрочуд слизька. Хапаючись за рушник, як за рятівну соломинку, дівчина все ж таки не втрималася і різко сіла назад. Тільки от Раймар теж міцно тримав рушник, тому коли його смикнуло, він по інерції полетів у воду. Великий сплеск накрив їх з головою. На мить Лідія навіть зраділа, що тут не звичайна малесенька ванна, а мідна громадина. Інакше герцог точно або забив би голову, або переламав собі хребта. А так нічого, живий. Навіть булькає.