Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

— Ви?! Мої батьки?! Мені здається, що ви поняття немаєте, що таке батьки. А бути батьками для вас це взагалі щось занадто віддалене.

— Тобі здається.

— Ні, я впевнена. Бо батьки так не вчиняють зі своїми дітьми.

— Сонечко, ти все ще гніваєшся на нас через ту дрібницю?

— Дрібницю?! А ви часом нічого не сплутали?

— Вона просто не витримала тиску. Ми трохи помилилися, але тепер впевнені на всі сто відсотків, що ти зможеш зробити те, що не змогла вона.

— Я нічим не можу вам допомогти. Забирайтеся геть звідси. - дівчина закипала від злості, але схоже її мати це веселило. 

— Схоже ти забула, хто ми такі. Я тобі нагадаю.

— Я чудово знаю, хто ви такі. Ви вбивці, варвари. - жінка лише розсміялася на заяву дівчини.

— Ні, люба. Ми лише намагалися вижити.

— За рахунок чого?! Вона зникла. Ви так мені сказали, але я бачила її. Я знаю, де вона. І тоді їй все вдалося, бо ви зараз стоїте передімною, але її нема.

— Вона просто була слабенька, тому не витримала лишатися тут.

— Брешеш. Це ти її штовхнула туди, бо ви пообіцяли обмін. Ви виродки, які не мають права на життя. Вона була невинною дитиною, а ви забрали її життя. 

— Чого ти взагалі за неї так хвилюєшся?! Вона навіть не рідна сестра тобі.

— Вона була мені рідніша за вас. - очі наповнені люттю.

— Ти мене втомила. Перейдемо до суті.

— Забирайтеся допоки ще живі. 

— Погрожуєш? Не варто. Краще складай речі. А я тобі окреслю все, що станеться якщо ти цього не зробиш. - жінка сіла на диван навпроти ліжка. - Так от. Скоро вернеться твій наречений. Почнемо з нього. Я знаю, що може його вбити, тож вагатися не буду. Спочатку приберу його, а тоді по черзі твоїх друзів. І наостанок, я закрию їх душі там, звідки вони ніколи не виберуться. Ти ніколи, чуєш, ніколи їх більше не побачиш. - сльози стікали по щоках дівчини, а страх за близьких людей переповнював у середині. - Я знаю їх адреси, місця роботи, їх слабкі сторони і все це допоможе мені позбутися їх. А якщо ти захочеш померти, я не дозволю. Я зроблю тебе безсмертною. Ти будеш вічно одна. - її гидка усмішка ятрила душу дівчини. 

        Наш час

       Дівчина все ще тримала руку закриваючи його очі, а тоді розвернула його спиною до батьків. Це була помилка. Вони розірвали мотузку та встромили меча в спину Едвіна. Емілі закричала. Чоловік падає на коліна. Цим мечем можна було вбити безсмертних. 

       Батьки дівчини шукали його дуже довго і знайшли саме тоді, коли виїхали закордон. Тоді вони зустріли чоловіка, який і направив їх до храму в якому він зберігався. Звичайно ж батьки наплели, що донці загрожує безсмертний, щоб знайти меча. Вони викрали меча, але не врахували, що чоловік, що вартовий поїде за ними. Весь цей час він слідкував за подружжям та тим, що вони робитимуть. 

       І от, Едвін падає. Емілі падає на коліна та тримає чоловіка. Її батько виймає меча і робить крок назад. А тоді мати тягне дівчину до арки та наказує викликати наймогутнішого духа з потойбіччя та зробити так, щоб той віддав свою силу їм. 

       Чоловік, що таємно слідкував за парою з'являється перед Едвіном та виливає якусь рідину на рану і та швидко загоюється. Подружжя шоковано дивиться на нього, їхні ноги наче приросли до землі. Вони не знали, що робити.

       Едвін приходить до тями і гучно вдихає. Той чоловік на якого тепер витріщаються усі, притягає до себе меч. А тоді неочікувано для всіх він пронизує ним подружжя. Вони падають на коліна і розчиняються, як піна. Шок тепер виднівся в кожного з присутніх. 

       Емілі на мить переводить очі на Едвіна та завмирає на місці, але вже за секунду мчить до нього та обіймає наче востаннє. Він цілує її в скроню та міцно притискає до себе. 

— Яне, радий тебе знов бачити. - незнайомець підійшов ближче до чоловіка і простяг руку.

— Ефектно з'являтися ти вмієш. Не очікував тебе тут побачити, Мерліне. Ти ж наче осів десь?! - чоловік потиснув руку у відповідь.

— Мусив виправити ситуацію. Ці двоє натворили справ в моєму місті, а тоді меч мій викрали і злиняли. Покарання вони своє отримали. 

— Дякую, за сьогодні. - в розмову втрутився Едвін. Вони з Емі підійшли до чоловіків.

— Моя провина. Ви ледь не загинули. 

— Ви не винні у тому, що роблять інші. - сказала дівчина.

— Так, але з моєї вини меч опинився не в тих руках. А це могло дійсно вбити вашого...

— Він мій наречений. 

— Так. Ваш наречений був у великій небезпеці. У наш час, навіть, безсмертні не захищені від смерті. Але можете не хвилюватися. Я все виправив. Що ж, мені вже час повертатися. 

— Може лишишся? В мене до тебе кілька питань є... Важливих питань. - Ян хотів поговорити з Мерліном, бо той колись був його спасінням.