Таня Толчин - Туманний Острів, Таня Толчин

Глава 26

— Ви стверджуєте, що моя донька жива? – Джулла примружилася, з недовірою дивлячись в очі стоячому перед нею Семюелю. Чоловік ще зранку очікував на аудієнцію правительки, адже його спочатку не хотіли пускати за її наказом. Імператриця гнівалася з приводу перебування цього лардонця на землях імперії. Але зрештою Сем переконав прислужників, що привіз важливу звістку.

— Так, вона жива та здорова, мешкає на Туманному Острові, там є затишне селище. Чудовисько, яке місцеві називають Стражем, охороняє цей острів… — чоловік з цікавістю роздивлявся яскраве вбрання правительки. Наразі вона була вдягнута в помаранчеву туніку із золотими візерунками, на правому оголеному плечі красувалося татуювання символу Сонячної богині, яку вшановували ельгертанці.

— Чому я повинна вірити тобі, лардонцю? – з вигляду жінка здавалася стриманою, хоча в її серці здіймався буревій з приводу такої звістки. Джулла навіть зблідла та стиснула губи. Руки, в яких вона тримала келих з вином, почали тремтіти.

— В мене з собою є прядка її волосся, Сессіл передала, — Семюель дістав з торбини маленький згорток та простягнув імператриці. – За допомогою цього Ви маєте можливість визначити її приналежність до роду Ейл.

Джулла розгорнула складену тканину та дістала русяву шовковисту прядку волосся доньки, на кінчиках жіночих пальців раптом спалахнули фіолетові іскри. Наразі відгукнулася Душа Світла, підтверджуючи правду. Її Сессіл жива! Та дівчина, яку всі вважали мертвою…

По щоках Джулли скочувалися сльози радості, вона одним ковтком опорожнила келих та повільно опустилася в м’яке крісло, адже ватяні ноги геть не тримали…

— Моя дівчинка… Як вона? Що вона робить на тому жахливому острові? – голос імператриці тремтів, вона жадібно вдивлялася в обличчя Семюеля, наче шукала там усі відповіді.

— О, Найсвітліша! Ваша донька обдарована цілителька та вродлива, мов богиня! Нещодавно з’єднала свою долю з коханим чоловіком ритуалом Єднання…

Радісне обличчя жінки враз стало суворим, темні очі злісно округлилися.

— З яким чоловіком?! Яким саме ритуалом?!

— Лардонський ритуал Єднання… Так, він лардонець, головний в тому селищі, — звичайно, Семюель не назвав ім’я капітана. Жінка і так не в захваті від того, що її донька покохала ворога…

Здавалося, завжди врівноважену Джуллу ніщо не могло вивести з рівноваги, але зараз… Вона шпурнула порожній келих, який розбився об стіну на дрізки. Жіночий пронизливий крик був чутний на нижніх поверхах палацу, до зали відразу прибігли прислужники разом із Уордемом… Джулла стрімко кинулася до коханого та схопилася за тканину його білої туніки.

— Вона жива! Жива! Наша Сессіл! Наша дівчинка… Але створила пару з лардонцем! З лардонцем, темрява його забирай! Після ритуалу Єднання він не відпустить нашу дівчинку! – вона несамовито гарчала від злоби та відчаю, мов левиця. Здавалося, щойно знайшла доньку, але навряд чи зуміє привезти її до палацу… Чомусь була впевнена, що той лардонець її не відпустить…

— Заспокойся, моя люба, не впадай у відчай… Головне, що наша донька жива, — Уордем намагався бути стриманим, хоча ця звістка також його приголомшила. Чоловік обняв Джуллу, заспокійливо гладячи її спину. – Якщо буде потреба, я особисто знищу того лардонця та вирву з його лап нашу дівчинку і привезу до палацу…

Цієї самої миті до зали впевненим кроком увійшов Джагалл, окинув зацікавленим поглядом всіх присутніх, особливо пильно роздивляючись Семюеля.

— Термінові новини! Щойно за допомогою артефакту зв’язку наші прикордонники повідомили, що в бік нейтральних вод рухається величезний флот Лардонської Імперії, серед них верховні…  Наближається війна, — Джагалл карбував кожне слово.

В залі запанувала тривожна тиша, наразі треба терміново діяти і всі очікували на наказ Уордема.

— Бойова готовність! – гаркнув головнокомандуючий. – Джагалле, віддай наказ всім капітанам, що ми негайно вирушаємо в бік нейтральних вод, назустріч ворогу! Битва відбудеться в водах океану, лардонці та верховні не повинні дістатися нашої імперії! Жодного клаптика землі вони не отримають!

Джагалл лише мовчки ствердно кивнув у відповідь. Як довго він чекав на це! Нарешті Олтор Ярг розпочав цю війну…

Приголомшений Семюель розгублено кліпав очима, в погляді відображався відвертий жах… Усією Душею він був проти цієї війни, навіть не відаючи, до якого боку примкнути. Хоча він лардонець, але вбивати ельгертанців не хотів! Наразі бажав лише спокою та миру, але боги вирішили інакше… та чи саме боги це вирішили? Вони дають істотам цього світу право обирати свою долю та майже не втручаються… Навіщо потрібна ця безглузда війна? Та і що буде з Расселом, коли Джулла з Уордемом зуміють дістатися Туманного Острова? Вони ще не відають, що обранець доньки належить до ворожого роду Мілгардан…

Сем стримано відкланявся та пішов геть, від гріха подалі. На Горті він вже побував та передав Гербі листа. Звичайно, старий цілитель неймовірно зрадів, що його вихованка жива і виявив бажання поплисти на Туманний Острів до неї, але попередньо Гербі повинен підготувати собі заміну, щоб в Зелених Пагорбах залишився цілитель.

Корабель із Семюелем та Алеком на борту відплив від берегів Елгерджії, прямуючи водами океану в бік Кабуса.

+++

Першу половину дня Сессіл зазвичай проводила з Еллін, розповідаючи про лікарські трави та зілля. Вони гуляли лісом, дівчинка з цікавістю вивчала місцеву флору. Також Еллін охоче допомагала цілительці готувати зілля, старанно виконуючи всі розпорядження наставниці. Наразі дівчина почувалася щасливою, вона мріяла в майбутньому стати гарною цілителькою. Дівчинка ставилася до Сессіл з благоговінням та завжди дякувала богам за те, що потрапила із братом до цього селища.

Минуло вже близько тижня з того часу, як Семюель покинув Туманний Острів. В селищі вирувало життя, люди старанно працювали зранку до ночі. Лише Гізер сумувала та хвилювалася за Сема, а раптом він ніколи не повернеться? Чи згадує її?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍