Галина Курдюмова - Попелюшка навпаки, Галина Курдюмова

Глава 27. Кізка, цап та чудесне зцілення. 2.

Перш за все я поспішила відвідати сестру. Лілі лежала у ліжкові така самотня й така нещасна, що навіть стало її шкода. Червоний неприємний сип вже покрив повністю її руки та, мабуть, і все тіло, бо виднівся вже й на шиї. Місцями сестра розчухала його до крові.

- Це якась жахлива хвороба! - скрикнула вона болісно, побачивши мене. - Я більш не можу терпіти! Я викинусь у вікно!

- Хм… - Я підійшла до підвіконня і визирнула надвір. - Слушна думка і я тебе навіть підтримую. Тільки з другого поверху навряд вдасться вбитися. А от покалічитись - то точно. Лежатимеш так само, тільки з перебитими ногами та руками, нічим буде й почухатись.

- О-о! - простогнала у розпачі Лілі.

- Не турбуйся. Я допоможу тобі піти з життя, люба сестричко! - мовила я співчутливо. Тільки хвилин через двадцять, почекаєш?

Лілі дивилась на мене з острахом та ненавистю. А ти думай, дурненька, думай, коли висловлюєш побажання. Що, коли хтось вирішить їх виконати? Я дістала з-за пазухи пляшечку з маззю, стягла з сестри ковдру і почала задирати сорочку, в якій вона лежала.

- Що ти робиш?! - запротестувала дівчина і почала відбиватися.

- А яка тобі різниця, коли ти однаково йдеш з цього світу? Тебе вже ніщо не повинно бентежити!

- Це моє тіло! Не чіпай мене!

- Не буду. Тільки спочатку вимащу ось цією маззю… - Я почала активно втирати ліки у бліду шкіру зведеної сестри.

- Що?! Ти?! Робиш?!

Не відповідаючи, я намазюкала груди та спину Ліліани, а потім сунула їй пляшечку у долоню.

- Гадаю, руки та ноги зумієш сама змастити, якщо не бажаєш більш чухатись, мов коростою вкрита.

- Ой, і справді, вже не так чешеться! - зраділа Лілі, розтираючи мазь по правій нозі.

- Повернусь через п’ятнадцять хвилин! Готуйся!

Не уточнивши, до чого, я вийшла зі спальні сестри і попрямувала до власної кімнати. Служниця Мегі мало не зомліла від щастя. Баронеса мене ще не кинулась розшукувати, тож все ладком. Дівчина допомогла мені зібратись на прогулянку. І лише коли я була вже повністю готова, навідалась леді Антуанетта. Прискіпливо оглянула мене з ніг до голови, залишилась задоволеною і шикнула на служницю, щоб та йшла геть.

- Мене не буде поруч, донечко, - промовила баронеса із жалем у голосі, коли ми залишились наодинці, - але ти повинна усе зробити, щоб втримати принца. Зараз він схиляється до твоєї краси, не дозволяй нікому відволікти його увагу.

- Чому вас не буде поруч, матінко?

- Той невгамовний цесаревич з островів вирішив, що на прогулянку має їхати сама молодь. Принц Рауль послухався свого дурнуватого товариша. І я не зможу приглянути… Але ти й сама справишся, правда, люба? Захопи увагу принца, примусь дивитись лише на себе! Ліліани сьогодні не буде, щоб завадити, неприємна хвороба так вчасно звалила її.

- І що, барон не привів лікаря до доньки?

- Приводив. Але доктор Архонтус сказав, що не зможе допомогти, лише виготовить мазь, яка зменшить свербіж. А ось, здається, і він повернувся.

Я вискочила вслід за баронесою до вітальні, і кивнула вже знайомому доктору, який стояв із баночкою в руках.

- Доброго ранку, леді Кароліно! Леді Антуанетто, я виготовив ліки.

Усі разом завалилися ми до спальні Ліліани. Вона вже не лежала в ліжкові, а стояла перед дзеркалом, прискіпливо розглядаючи себе.

- Дозвольте… - наблизився до неї доктор із баночкою.

- А вже немає потреби! Все минуло! - повернула до нас радісне обличчя Лілі.

- Сталося диво! - констатував Архонтус, оглянувши дівчину. - І сліду не залишилось! Ви щось вживали чи чимось змащували шкіру?

Я визирнула з-за плеча матінки і приклала палець до вуст так, щоб бачила це лише сестра. На щастя, вона зрозуміла.

- Ні, само минуло.

- Видимо, була незначна алергія на певний подразник. Та зараз ви, леді Ліліано, абсолютно здорові і можете приєднатись до молоді у прогулянці столицею!

Лілі засяяла, все ж побачити столицю - мрія кожної нормальної дівчини. Баронеса натомість скривилась, мов середа на п’ятницю. Та куди ж подінешся.

- Одягайся, дорогенька! Я рада, що хвороба минула. Поспіши, бо часу обмаль.

Кинувши на мене багатозначний погляд, леді Антуанетта залишила кімнату. Напевно, піде зараз розбиратись до подруги-відьми. Сподіваюсь, герцогиня мене не здасть з тельбухами?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍