Єфремова Анастасія - Всупереч здоровому глузду, Єфремова Анастасія

- Тобі це хіба цікаво? Гаразд, я знайшла собі квартиру. Адресу давати не буду, все одно з дитиною ти не бачитимешся. Планую виїхати сьогодні вночі.

- Згоден, адреса мені не потрібна зараз. А що ти скажеш чоловікові?

- А він здогадується чи знає точно, що дитина не його, тож мені нема чого пояснювати. Він виявився не таким дурнем, як я на нього думала. А як ти житимеш, знаючи те, що в тебе є ще одна дитина?

- А ось про це ми зараз поговоримо детальніше. - Каже мені Вадим і кладе документи на стіл, сволота - Можеш ознайомитися особисто або ж я тобі розповім.

- Розповідай.

- Я зобов'язуюсь передати тобі зараз триста тисяч. Надалі щомісяця, ти отримуватимеш по двадцять тисяч гривень на дитину. При хворобах дитини я зобов'язуюсь оплатити її лікування, а також вносити на регулярній основі оплату за дитячий садок, школу та інститут надалі.

- Ти все сказав?

– Ні. Також я хочу бачити регулярно свою дитину, а саме 3-4 рази на місяць. Ти також можеш вказати мене у свідоцтві про її народження. Ось тепер все.

- Мені не підходить сума.

- Маша, прокинься – каже чоловік, клацаючи пальцями перед обличчям - У нашій країні двадцять тисяч на дитину більш ніж достатньо, не кажучи вже про те, що й інші витрати будуть на мені.

- Ти й надалі торгуватимешся зі мною як на ринку?

- Маша, торгівлю влаштовуєш ти.

- Чому для моєї дитини так мало всього? Ти ж будеш витрачати набагато більше грошей на Вашого сурогатиша!

- Або ти погоджуєшся на мої умови, або не отримуєш нічого.

- А ось тут ти прогадав любий, дивись сюди. Бачиш? Це диктофон, я все записала і зараз відправлю Альбіні. Не треба зі мною так. Уявляєш її очиська? Боже, а вона ж тебе кохає.

- Ні, Маша, нічого ти не відправиш. Знаєш чому? Тому що не треба так з моєю добротою.

Відчуваю, як із моєї руки пропадає телефон.

- Якого біса… Льоша? Льоша! Що тут відбувається? Ви що ж два невдахи вирішили спрацюватись проти мене? Як твоя дружина – показую пальцем на чоловіка й переводжу погляд на Вадима - а твоя коханка, я Вас засуджую. – не стримуючи сміх говорю.

- Привіт, Машуль. Скажи несподівана зустріч. Просто мені було цікаво наскільки ти вигнила.

- Ти ж все одно знав, що дитина не твоя.

- Знав, за роки, які я прожив з тобою, я навчився тобі не вірити. Але мені цікаво, що ти збираєшся сказати своїй матері.

- А я мушу їй щось розповідати? ПФФ, Вона прийме будь-яке моє рішення, вона завжди буде на мойому боці, ідіот. Я ж не сирітка як ти, сумний Льошечко. Я просто зроблю сумне обличчя й цього буде достатньо, аби мати була у моїх ніг з непереборним бажанням допомоги! Ой, дивлюсь на вас хлопчаки й розумію як добре все складається! Я навіть уявити не могла, що сьогодні буде настільки гарний день.

- Якщо ти така сьогодні щаслива, то зроби щасливим і мене. Дай відповідь мені лише на два запитання. Домовились? – каже Олексій

- Домовилися – з усмішкою на вустах, кажу вже напевно колишньому чоловіку.

- Соня моя дочка?

- Льошичка, не сміши мене, я не знаю, мене це мало хвилювало, адже я була в шлюбі. Може твоя, а може Павла, того юриста, пам’ятаєш? Ти точно повинен пам’ятати!

– А перша вагітність? Адже це завдяки їй, ти одружилася зі мною!

- А перша дитина була сто відсотків не твоя. Мені довелося зробити все необхідне, аби перервати вагітність, я просто не мала іншого вибору. Ні, якби його татко не був темношкірим іноземцем, я б його залишила й в тебе окрім Соні була б ще одна дитина. До речі, ти ж бачив мене з ним, тоді у сквері, пам'ятаєш? Але проблема в тому, що почувши про малюка, він зник, а в мене, на щастя, був ще ти про запас, чи я даремно з тобою спала?! Уяви моє здивування! Я, яка чекає на дитину від іншого, прийшла сказати тобі про вагітність, розуміючи, що ти бачив мене з ним і чекаючи на твою відмову. – не стримую сміх. – А отримала пропозиції шлюбу. Ти лох, Льоша! Але тільки заради цієї твоїй особливості я погодилася бути твоєю дружиною й стільки років з тобою жити! А поява Соні була неочікувана. Я багато з ким гуляла, але не вагітніла й думала, що вже не зможу.

- Мене більш ніж задовольнила твоя відповідь, дякую. Хочу повідомити тобі, що Соня все ж таки моя дочка.

– Ти робив тест? – це мене прям здивувало!

- Так, практично відразу після її народження. Мені не соромно. Маш, я ніколи не був лохом, й не збирався виховувати чужу дитину. Я планував після того, як ти народиш ще тоді, при твоїй першій вагітності, зробити також тест.

- Чудово, одразу двоє батька аліментника. Щасливий день!

- Тоді я подарую тобі ще більше щастя! Світлана Федорівна, Ви все чули? – на долі секунди серце немов зупинилось. Я повільно повертаю голову, а позаду стоїть вона.

– М-мамо? – ні, блін, я тобі цього не пробачу, Льоша!

- До речі, пташечко моя, твої речі вже зібрані й чекають на тебе прямо в цьому залі. Я не хочу бачити тебе у своєму домі. З дитиною я не забороняю тобі спілкуватись. Ти можеш бачити її при першому ж бажанні. Документи на розлучення вишлю по електронці.  Вибач, довелося запросити твою маму, на зустріч чоловіків аліментників твого життя. Бідолашна жінка, Світлана Федорівна, стільки років ростила, оберігала і пилинки здувала з доньки, але так і не була нею знайома. А розлучення ти отримаєш без проблем.

- Мамо, я... мамо.

- Мовчи, Маша, я все чула – каже мама й відвертається від мене -  Подальші подробиці мене не турбують. – каже й починає йти до виходу.

- Світлана Федорівна, не поспішайте прошу, я розумію, що це не найприємніше, але залишилася тільки одна справа. Зачекайте на мене, і ми поїдемо разом.

- Добре, Олексію – відповідає, моя мама й зупиняється. Це все схоже на сон, такого просто бути не може!

- Машо, моя дочка залишається зі мною і це ми обговорювати не будемо!.

- Що за маячня, дитині потрібна мати!

- Але ж ти не мати. Машо, прокинься, Світлана Федорівна проводить з нею більше часу, ніж ти. Це вона вчить Соню усьому.