Джулія Рейвен - (не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен

Розділ 19.1.

З першими променями сонця Олександра підірвалася на ноги. Витягнула з сумочки кілька рожевих картонних коробочок і, намагаючись не шуміти, побігла до вбиральні. Щоб завчасно не розбудити друзів та запобігти зайвим розпитуванням про її самопочуття. І без них погано.

Нудота, яку дівчина так майстерно ігнорувала останні дні, повернулася з новою силою. Важко зітхнувши, руда бестія безшумно потопала спершу на кухню і по-хазяйськи пройшлася по тумбочках у пошуку чогось їстівного. Полегшено видихнула, коли закинула до рота три солоних печива і відчула, що нездужання відступає.

— Це нічого не означає, — Саша за звичкою проговорила в голос, — напевно, вчора отруїлася. Устрицями. Звісно, вони й на смак так собі були, — дівчина похитала головою, вдаючи, що їй смішно.

Неспішним кроком вона попрямувала до туалету, щоб остаточно в цьому переконатися. Вона не може бути вагітною. Не може.

Олександра і раніше не особливо горіла бажанням завести дітей, а зараз говорити про продовження роду взагалі недоречно. Одна, без нормального заробітку, з купою дитячих загонів... Ну яка з неї вийде мати?

— Господи, нехай це буде гормональний збій, — схрестивши пальці, руда відьма поставила на край мармурової раковини одразу три тіста. Заплющила очі й подумки відраховувала потрібний для процедури час.

Кілька хвилин повільно плавилися, тягнулися як години, підкидаючи дров у переживання дівчини. З кожною новою секундою тривога зростала в геометричній прогресії, і дрібне тремтіння відчутно пробивало тіло.

— Сто вісімнадцять, сто дев'ятнадцять, сто двадцять. Усе, — Шура різко закінчила звіт, але так і не наважилася подивитися на результати. Ще кілька хвилин вона здалеку гіпнотизувала маленькі смужки і наспівувала дурну пісеньку, щоб трохи відволіктися від нав'язливих думок. Боляче дряпала короткими нігтями шкіру на руках. Вона не вагітна. Точно ні.

— Я ж не боягузка, — Олександра впевнено проговорила, згораючи від страху. — Та й перед смертю не надихаєшся.

На ногах, що підкошувалися, вона підійшла до залишених тестів, схопила перший-ліпший і з величезним полегшенням видихнула: одна смужка. Господи, тільки одна. Але тут же зітхання полегшення перетворилося на задушливий клубок: на двох інших тестах виднілися дві яскраві смужки. Дві!

Саша заплющила очі, стримуючи сльози, що виступили на очі. Цього не може бути.

Голова пішла обертом, у вухах зашуміло. Навколишня реальність стала нагадувати спотворений кадр із фільму. Руда красуня нічого не розуміла, нічого не чула. Усі звуки перетворилися на один монотонний, нерозбірливий гул.

Як у сповільненій зйомці вона вхопилася за край раковини і рваним рухом відкрутила вентиль крана. Набрала жменю крижаної води й кілька разів умилася, щоб хоч трішки оговтатися. Зробила великий ковток й відчула як паніка повільно відступає.

Деяку мить Шура так і стояла, спершись на край важкої раковини, мутним поглядом дивлячись на своє відображення. Густі вогняні пасма важким водоспадом спадали на її злегка бліде обличчя, маленькі зморшки окреслювали її очі, мимоволі видаючи її вік.

— Смішно, така доросла, а злякалася дитини, — Олександра хмикнула і, секунду забарившись, несміливо поклала долоню на живіт, — адже вона зовсім маленька.

 

***

 

Проходячи повз вітальню, Маша помітила, що кімната пустувала. Здивовано повела плечима - ніколи не помічала за Сашкою бажання вставати в таку рань. Жайворонком її важко було назвати, а зараз час ранній навіть для неї. По ногах ковзнуло прохолодне повітря з балкона, потягнуло вуличним пилом і ледь помітним запахом тютюну і винограду.

Маша підійшла до дверей. Вони були нещільно зачинені, за відсунутою цупкою шторою вимальовувався жіночий силует. Поруч із нею на балюстраді в прозорій сигаретниці диміла не згасла сигарета.

У піжамних шортах і футболці, з невеликим безладом на голові, подруга дивилася перед собою і, здавалося, нічого не помічала поруч. Ранкова Сашка зовсім не була схожа на себе — впевнену зухвалу дівчину. Ранкова Сашка виглядала як маленька загублена дівчинка, яка чекала, коли ж повернуться батьки, обіймуть її і заспокоять.

— Знову куриш? — тихо, щоб не злякати, запитала Марія, відчиняючи двері ширше. Вона мимоволі подивилася, куди був прикутий погляд Олександри. На ніжно-блакитному небі піднімалося яскраве сонце. Воно повільно тягнулося вгору, розфарбовуючи сонне місто приємними барвами. У постійних перегонах Марія й забула, якими гарними бувають світанки. Намилувавшись, вона неспішно підійшла до подруги.

— Це остання сигарета, більше не буду, — спокійно відповіла руда красуня і, шмигнувши носом, впівоберта повернулася до Маші.

— Шурик, ти що плакала? — жінка завмерла, дивлячись на опухле від сліз обличчя подруги. — Артем щось сказав? Образив тебе? Зараз я з ним поговорю...

— Ні-ні, зачекай, — Саша спритно схопила її за зап'ястя, зупиняючи подругу. — Артем тут ні до чого..., - дівчина ніяково сховала очі, і Машу це остаточно добило. Щось сталося. І дуже серйозне.

Марія мовчки, без зайвих слів притягнула руду шмаркачку до себе й загорнула в міцні обійми. По-батьківськи погладжувала її по маківці й відчувала, як беззвучно здригаються її плечі. Вона не поспішала нічого випитувати чи говорити. Захоче — сама розповість, а Маша підтримає її в будь-якому разі.

— Я вагітна, прикинь, — ледь чутно пробурмотіла крізь сльози подруга.

Жінка спочатку шоковано відсторонилася, намагаючись проаналізувати почуте, немов не повіривши жодному Сашковому слову.

— Шурику, мені здалося чи ти сказала...

— Так, Маш, я вагітна... ти все правильно зрозуміла... Вагітна... вагітна... вагітна... вагітна, — немов пробуючи слово на смак, пробурмотіла руда бестія.

— І що ти... кхм..., — нервово запнувшись, Маша додала: — що ти збираєшся робити?

— Народжувати, — хмикнула Саша. — Що ж іще?

— Розумничка... — полегшено видихнула Маша, прекрасно знаючи важкий характер своєї подруги і що вона на емоціях може накоїти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍