Данило Туптало - Житія Святих - Квітень, Данило Туптало

тоді єпископом града Мелитини блаженний Отрій, він же на Другому Вселенському Соборі святих Отців, який на Македонія-духоборця був, за царювання Теодосія Великого, одним зі ста п'ятдесяти святих Отців був, добре боровся за благочестя разом зі святим Григорієм Богословом і з иншими ревнителями і захисниками правовір'я, твердо стоячи й подвизаючись проти єресі. Такому богонатхненному мужеві Отрію святому вручили батьки блаженного отрока Акакія. Святий Отрій-єпископ, Божу в хлопцеві благодать побачивши, зробив його клириком церковним, і йшов Акакій від сили в силу, у чеснотах вдосконалюючись і до церковних трудів беручись, літами, і розумом, і життям богоугодним до досконалости і святости приходячи, й иншим був на користь і науку. Від нього й преподобний Євтимій Великий, коли дитиною був, навчався книг, як же про те в житії Євтимієвому згадано. Не лише для дітей, а й для старших був учителем Акакій блаженний словом і прикладом добродійного свого життя, навіть тоді, коли вже й на священичий ступінь зійшов і доручене мав піклування про спасення душ людських. Був же вибраним посудом Духа Святого, відтак архиєрейського сану сподобився як достойний. Коли-бо святий Отрій, єпископ Мелитинський, до Господа з життя цього відйшов, замість нього блаженного Акакія всі одноголосно вибрали і на престол той за чином возвели, як світлу свічу на золотому свічнику поставили, аби вселенну освітлював. Настільки ж архиєрей цей Богові догодив і великий був святістю, що й чудотворення дару сподобився.

Годиться ж із багатьох деякі чуда його тут коротко викласти. Одного року, коли посуха була велика і голод, і скорбота людська примножилася, пішов святитель Божий до голодних людей до церкви святого великомученика Євстафія, що була за градом, просячи страждальця Христового бути з ними в молитві, щоб разом випросити в Бога дощу для землі висохлої. І за церквою, на одному місці гарному, в полі просто неба, на світлі звелів приготувати жертовник і престол Божий, щоб безкровну почати здійснювати жертву, слізні до неба зводячи очі. Не розчинив же в чаші святій вина водою, як же звичай був розчиняти, але, ум до Бога спрямувавши, ревно молився, щоб той Сам зверху водою дощовою розчинив чашу, разом і висохлі борозни землі напоїв. І настільки сильна і спроможна була його молитва в Господа, що зразу пролився дощ великий, і не лише вино в чаші розчинив, а й землю напоїв досить — розчинилася і печаль людська там спільною радістю, веселилися всі й дякували Богові, і був у той рік щедрий плодів достаток молитвами угодника Божого Акакія. Ріка одна в тому краю багато разів виходила з берегів, затоплювала поселення людські. Одного разу незвично настільки наводнилася, що й великі хати, які близько були, до решти затопила, а инші зруйнувала, і година за годиною більше наводнювалася, загрожуючи затопленням багатьом населеним місцям. Святитель же Христовий Акакій немалу кривду для людей своїх від потопу того бачачи, пішов до ріки тої і, помолившись до Бога, поклав камінь недалеко від берега і заборонив ріці виходити за покладену межу. І зразу зібралася вода в береги свої, і видно було, як від великого наводнення вище від землі текла, з берегів не розливаючись далі, лише по той камінь, яким святитель, наче замком якимось, замкнув ріку в її межах.

Було ж одне місце еллінське, від граду за вісімнадцять стадій, що називалося Міясини, вельми гарне, рівне та просторе, долина між двома горбами, що розходилися на два боки розлого. Посередині ж ріка швидка чиста, що Азорос чи Азур називалася, текла до сходу, й озера оточували долину ту. Було ж там на окремому найкращому і найгарнішому місці капище ідольське, і дерев доброплідних сад навколо, що напувався з озера вод Азурових, але осквернявся бісівськими мерзотами, бо збиралися там елліни, які давнього ідолопоклоніння трималися, здійснювали нечисті свої жертви. Наслідувач Христа Акакій святий те місце захотів очистити — багато підняв трудів, бо кумирослужителі вельми тому противилися, не допускаючи до місця свого ідоложертовного. Коли ж святий почав будувати там церкву в ім'я Пресвятої Богородиці, тоді ті погані люди вночі робили пакості: те, що вірні вдень будували, вночі нечестиві ідолопоклонники руйнували. Але озброївся святитель Христовий Акакій молитвою на них, переміг супротивних силу, допомогою Божою зруйнував ідольське капище і збудував храм Божої Матері. Й, освятивши його, зробив місце те, що раніше було бісівським домом, мешканням для святих ангелів, й обитель при храмі Богородичному влаштував для добродійних ченців. І там, де криваві нечисті дияволу робилися треби, там безкровні чисті приносилися Богові жертви й повсякденні славословлення та молитви. І здійснювалися чуда благодаттю Пречистої Богоматері молитвами ж чудотворця Акакія — бачивши їх, елліни залишали нечестя своє і до Христа Бога наверталися. Згадаймо ж одне, що там було, преславне чудо.

Трапилося так, що верх церкви чомусь недобре був зроблений. Коли святитель Божий у вівтарі правив Божественну Службу, верх схилився і міг впасти всередину церкви. І вже починав падати, а святитель возвав: «Господи, захиснику життя мого, кого маю боятися». І зразу затрималося склепіння, і зупинився, повисши в повітрі, верх, молитвою святого, наче стовпом міцним, підпертий, допоки святитель не закінчив Служби і не вийшов геть із клиром своїм. Коли він вийшов, впало склепіння з великим шумом на землю, ніхто ж від того не постраждав.

В иншому одному храмі, на місці, що Самурія називалося, цей добрий пастир словесному стадові своєму пропонував духовну їжу — проповідь Божого слова. Коли говорив він до народу, багато ластівок, що там були, співом своїм голосним тихому голосу його заважали, заглушуючи слухачам вуха, і не добре чути було слова з богомовних архиєрейських уст. Трохи в бесіді до людей спинившись, учитель до ластівок слово своє звернув, наказуючи їм іменем спільного всіх Творця, щоб замовкли й не кричали. І зразу ластівки затихли — німотою були зв'язані, і не лише замовкли, а й полетіли геть, покинувши свої гнізда. І з того часу не гніздилися там, а якщо котрась із ластівок і прилітала випадково до хатини тої, то не могла видати природного свого голосу, але, наче німа, політавши трохи, зразу відлітала звідти, наче кимось гнана. Дім цього чудотворця був перед градом — у ньому жив перед прийняттям єпископського сану. Коли ж прийняв престол святительський, зробив дім свій лікарнею і притулком для убогих і недужих і часто приходив до них з відвідинами, потрібне подавав і сам прислуговував хворим. Якось у час жнив до хворих прийшов, спитав їх, чого їм бракує, чи не бракує кому