Данило Туптало - Житія Святих - Квітень, Данило Туптало

чогось потрібного. Вони ж казали, що всього їм вдосталь, лише ту одну мають скорботу, що багато мух надокучають їм, падаючи на рани і струпи їхні, і боляче кусають тіла їхні. Святий же помолився до Бога, відігнав молитвою мух звідти і закон поклав, щоб не було там мух ніколи, — і було так аж до кончини угодника Божого. З того-бо часу у всі роки жодної мухи не видно було в домі тому. Такі чуда дивний той муж благодаттю Божою робив. Жабам, що в озері вельми кричали і слух глушили, заборонив те робити, мовчання наклавши: через якийсь час помилував їх, звільнив від безголосся, проте не зовсім: тихо-бо дозволив їм видавати свої голоси, а не голосно, як раніше. У місці безводному із сухого каменю джерело води живої вивів і спраглих напоїв, й иншими багатьма чудес діяннями світ здивував чудотворець винятковий. На Соборі вселенському третьому, який в Ефесі за царювання Теодосія Молодшого був, зі святим Кирилом, патріярхом Олександрійським, і з иншими Святими Отцями злочестивого Несторія, патріярха Царгородського, Пречистої Діви Богородиці хулителя, скинув й анатемі передав. І всі Святі Отці любили і хвалили його, благочестивий цар вельми шанував його. Пас же Церкву Христову досить років і пребагато чуд зробив, до Господа відійшов, і поклали його при гробі святого мученика Полієвкта. З ним же нині в ликостоянні святих славить Отця, і Сина, і Святого Духа, одного Бога, якого все творіння славить навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять святого отця нашого Агапія, Папи Римського, який, ідучи з Риму до Царгорода, щоб благословити царя Юстиніяна, зустрів на шляху чоловіка, двома недугами одержимого: німого від народження і кривого, що по землі повзав. Він же, взявши його за руку, поставив і дав ходити. З Пречистого ж Тіла Владики в уста поклавши, зробив добромовним. Коли був біля Золотих воріт у Царгороді, сліпцеві, що там сидів, покладанням правиці своєї на очі його прозріння дарував. Антима Патріярха, який несправедливо на престол зійшов і єретично мудрував, скинув, порадившись із правовірними, а замість нього Мину Пресвітера, благочестивого і святого, патріярхом Царгорода поставив.

І святого мученика Адріяна, якого в печі вогненній елліни за Христа спалили.

У цей день пам'ять преподобного Зосими, ігумена Соловецького, якого згадуємо разом із преподобним Саватієм, його ж пам'ять 27-го вересня вшановуємо. А тому, що в те число вересня про преподобного Саватія писати нам не вийшло (не було можливости), тут життя його покласти вирішили, приєднуючи вшанування його до святого Зосими, якого нині пам'ять вшановуємо, бо і в Житії святого Зосими святого Саватія згадано, і в чудах часто обидва преподобні разом прославляються, тому й житія обох у цей день разом покладено. Спочатку — житіє преподобного Саватія, і тому, що раніше жив, і тому, що Великі Мінеї Четьї, які блаженний Макарій, митрополит Московський, трудолюбним старанням склав, мають написане в цей день, 17-го квітня, житіє спершу преподобного Саватія, тоді преподобного Зосими, тому й ми, наслідуючи, Саватієве житіє спочатку починаємо.

У той самий день житіє преподобного отця нашого Саватія, начальника Соловецького острова, нового чудотворця

У дні благочестивого великого князя Василія Васильовича Володимирського, Московського і всієї Росії, і великого князя Бориса Олександровича Тверського, і великого князя Теодора Ольговича Рязанського, коли тримав престол Російської митрополії Фотій Грек, а у Великому Новгороді й у Пскові архиєпископом був Євтимій Бородатий, був у білоозерському Кирилівському монастирі старець на ім'я Саватій. Там з иншими монахами в постництві жив і працював для Господа вдень і вночі, умертвлюючи тіло своє голодом і спрагою, чуванням і молитвами і всілякими прескорботними чернечого життя трудами, послушливий ігуменові і братам був, і всі монастирські служби без лінощів виконував. Через те любий і шанований був від усіх і став для инших братів прикладом добродійного і трудолюбивого життя, і славним було серед ченців ім'я його. Він же стомився: не зносив, щоб славили його люди, думаючи, що не в людей, а в Бога годиться шукати слави, — вирішив віддалитися звідтіля й пошукати місця, де б його ніхто не знав. І чув, що в Новгородській землі є озеро, назване Нево, на ньому є острів, названий Валам, і там монастир Переображення Господнього. Ченці ж монастиря того вельми подвижницьке мають життя, вдень і вночі в богоугодництві трудяться, їжу мають з праці рук своїх. Попросив тому ігумена й братів, аби відпустили його з благословенням у той монастир, — і відпущений був, прийшов на острів Валам, і прийняли його там у монастирі приязно. Наслідуючи ж многотрудний ченців тамтешніх подвиг і свої подвоюючи труди, перевищив усіх подвигами своїми, і стало відомо про життя його добродійне, виснажив тіло своє до решти і Духа Святого мешканням виявився.

Був же там, як же і в Кирилівському монастирі, від усіх братів шанований і хвалений. І знову Саватій сумував і журився, важко сприймаючи шану від братів, і думав шукати безмовність. Чув про острів Соловецький, на морі-океані, що лежить від берега за два дні плавання, у той час острів той був пустельний, не заселений людьми. Про те чуючи, преподобний зрадів духом і бажанням сильним був охоплений, щоб іти туди й оселитися на безмов'ї, і просив настоятеля, аби відпустив його. Настоятель же і брати любили преподобного за чесноти його і як Божого раба, від Господа посланого до них, шанували й не хотіли втратити такого співмешканця, з його ж прикладу добродійного життя всі користали — тож просили старця не покидати їх і наполегливими проханнями не пускали його від себе. Ще якийсь час прожив трохи з ними преподобний, тоді помолився до Бога і, на Його допомогу поклавшись, вийшов уночі потай, ніхто про те не знав. Прийшов же до моря, бачив поселенців, що там поблизу моря просто острова Соловецького мешкали, і питав їх про острів, і говорили вони йому, що він на великій від берега відстані, і шлях нелегкий, страшний, бо морем, ті, що пливуть, за два дні, і то коли тиша, заледве досягають його. Преподобний же з великим старанням випитував детально про острів той і зрозумів з розповіді їхньої, що добрий він для перебування чернечого, пустельного й безмовного. Чув-бо, що острів великий, має довкруж коло ста верст, має в собі води солодкі, й озера рибні, гори ж і діброви, ліси і бори й инші для перебування людського вигоди. Не населяють же те місце миряни через нелегкий до нього шлях. І багато було таких,