Марина Комарова - Кохаю. Цілую. Твій дах, Марина Комарова

Ярослав прийшов за п'ять хвилин до призначеного часу. Мовчки подивився на мене, але на відміну від звичайних зустрічей, де не міг втриматися і що-небудь не ляпнути з приводу мого зовнішнього вигляду, нічого не сказав.

Навіть виглядав якось пригнічено, чи що. Кола під очима, погляд згаслий, спина трохи зсутулившись. І взагалі... не по собі трохи. Бо зазвичай він добре виглядає, аж заздрість бере. А тут…

- Привіт, Віто, - сказав Ярослав. - Спасибі, що погодилася на зустріч. Тут холодно. Зайдемо в кафе?

***

- Так що, кажеш, апельсинове краще для фігури?

Я уважно розглядала дві баночки: з апельсиновим джемом та варенням з оливок. Хм, зроблено в Іспанії. За ідеєю повинно бути нічого. Ех, блаженна пора, чудові товари. Заходи в будь-який магазин, бери що душа забажає. Ну і, зрозуміло, дозволить гаманець. Їж - не хочу, насолоджуйся - не можу. Не забувай тільки про стегна і прилад для талії, якщо талія раптом піде вшир.

- Я тебе вб'ю, - видихнув Ярослав, намагаючись на швидкості відсунути стоячи у візку пляшки і коробки з продуктами, щоб звільнити місце для джему та варення.

Навіщо вибирати, якщо можна взяти обидва?

Одна з минулих клієнток розрахувалася за зроблений набір з доріжкою і серветками, тому можна трохи себе побалувати.

- Ти не вб'єш, - незворушно заперечила я, вхопивши Ярослава за рукав і потягнувши за собою прямо до стійок з соусами. - Інакше хто тобі стане допомагати?

Бідолаха тільки тяжко зітхнув, мовчки відібрав у мене пляшечку з наршарабом і повернув на полицю, а потім взяв схожу іншої фірми.

- Цей смачніше, - пояснив він і відправив соус в візок.

Що ж, смачніше так смачніше. Я не проти. Ярослав, звісно, ​​відразу був вражений, що замість того, щоб сидіти в кафе, я потягла його в супермаркет. А що? Попався чоловік - використовуй в господарстві. І тобі добре, і йому не до дурниць.

До того ж Ярослав просив про допомогу. Так-так, саме про допомогу. Звести їх з Сашкою заново. Льоня та Костя його не бентежили. І хоч хлопців не можна було списувати з рахунків, Ярослав їх конкуренції не боявся. Куди більше йому не подобалося, що біля Сашки намалювався Мишко.

Важке питання. Не хочеться з другом-колегою посваритися... І вже зовсім не хочеться, щоб з ним зійшлася колишня дружина. Ярослав прекрасно знав, що Михайло не до души Сашці. Не її смак. А сам Михайло поки ще не визначився, чого ж саме він хоче.

Звичайно, скажете ви, можна просто поговорити з ним. Але... Але це з боку все так легко і просто, а коли ти знаєш деталі... Загалом, Ярослав звернувся по допомогу до мене.

А я... Я вирішила не втрачати час і зайнятися справою. Ось, наприклад, зробити закупівлю і делегувати доставку продуктів сильному самостійного чоловікові, який ... потребує допомоги слабкої жінки.

- Це найбільш екзотичне прохання, яка коли-небудь до мене надходило, - сказала я, коли ми сіли в таксі.

- Ну, яке є, - знизав плечима Ярослав.

Було видно, що він сам не в захваті, але нічого іншого придумати не зміг.

- А що любить цей твій Мишко? - запитала я, задумливо крутячи в руках новий гаманець з бантиками. - Чим мені його зачарувати?

Це, звичайно, жахливо. Відвернути від подруги ледь-ледь з’явившогося кавалера. Взагалі-то дуже недобре. Недобре, якщо б Михайло дійсно подобався Сашкові. А так я за розмовами з нею все ж прекрасно розуміла: це просто варіант, щоб якийсь час не бути однією.

Якщо вірити словам Ярослава, Михайло теж не горить палким коханням. Звичайно, він може прикрасити, а й я не ликом шита. Гарантію сто відсотків не давала, тому треба спочатку подивитися і розібратися, що з себе цей фрукт представляє.

І зробити це так, щоб Чубач не дізналася про це завчасно і не повисмикувала до чортової матері всі коси. Мені вони ще знадобляться.

- Він любить яскравих жінок, - нарешті відповів Ярослав, покосившись на мене. - Нестандартних.

- Чи не чую в’їдливих зауважень, - хмикнула я.

Ярослав покаянно промовчав. Зараз не час мудрувати та баламутити. І навіть коли ми вийшли з таксі і забрали покупки, він мовчав.

На мою спробу забрати продукти відреагував відмовою.

- Я донесу, - коротко сказав він.

Ну що ж... Не треба відмовлятися, якщо людина хоче заподіяти тобі добро. Тому у мене в руках тільки пакет з вином та сиром.

Побачивши апартаменти, Ярослав втратив дар мови. А я, побачивши, що Віталік ухопив шпалери в коридорі, і їх залишки в художньому безладі розкидані по підлозі, втратила контроль та випадково впустила пакет з рук.

Пляшка з дзвінким «дзень» розлетілася на друзки, білі штани Ярослава виявилися заляпані червоним «Мерло».

- Твою ж... - майже прошипів Ярослав, швидше заошелешено, ніж злобно.

Віталік висунув морду в коридор, подивився на нас і діловито поліз в пакет з ковбасою.

- Вб'ю! - рикнула я.