Джулія Ромуш - Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш

Розділ 51. Брей Легран.

Як же вона мене розлютила. Ця маленька погань, яка вже пару разів за кілька хвилин назвала мене "дебілом" і, при цьому, не отримала нічого у відповідь. Адже ще ніхто собі такого не дозволяв, щоб не нарватися на відповідь. Навіть Ракель, з її постійними провокаціями, завжди тримала свій зміїний язик при собі й не допускала нічого подібного. Будь на місці цієї "Копії" який-небудь мужик, він вже давно б харкав на асфальт кров'ю з двома пропущеними під кожним оком. 

 

У якийсь момент нашої сварки я вже був близький до того, щоб зірватися. Вже уявляв собі як затягну цю кричущу істеричку в машину, покладу на коліна і смачно відлупцюю по дупі. Спочатку так, щоб було боляче, а трохи пізніше так, щоб вже було приємно. Мені. Не їй. 

 

Я вважав, що мені було плювати на цю психопатку, але сварка з нею мені сподобалася. Вона була дикою. І це заводило. Не сварка заради сварки, а справжні неприборкані емоції. Не схожі на Ракель. Та сучка навіть в істериці все робила, як за сценарієм, спеціально виводила, робила якусь гидоту, а потім вичікувала відповідну реакцію. Але ця ж... 

 

Отямився я тільки тоді, коли вона здирала з мене сорочку, а потім кинула її в калюжу. Дрібна маленька мегера, коли справу буде зроблено і ти будеш ходити біля мене, як ручне кошеня, таку поведінку я буду дозволяти тобі тільки раз на рік, і то, виключно для гостроти власних відчуттів. 

 

Я дивом стримався, щоб не виконати те, що вже так ясно уявляв у своїй голові. Просто стояв і дивився, як вона казилася і ще щось кричала, а потім розвернулася і пішла в бік свого будинку. 

 

Мені хотілося її наздогнати. Затиснути в кутку під'їзду і різними способами "пояснити", що з таким як я грати в такі ігри не варто, але замість цього дивився на її фігуру, яка віддалялася від мене і стискав кулаки. 

 

Та зустріч, на яку я так поспішав, тепер абсолютно точно пройде без мене і знову Франсуа буде віддуватися за нас двох. Я сів у машину і різко викрутив кермо, поїхавши додому. Мені треба було переодягнутися і, найголовніше, заспокоїтися. Не міг же я зараз поїхати на зустріч без сорочки, з неймовірним бажанням вбивати й зі стояком в штанях. Так, у цієї дрібної гидоти вийшло довести мене до ручки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно