Ганна Хома - Терези
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вони випили, поставили склянки на стіл і дружно переглянулися.
– А коли почне діяти? – обережно спитав Макс.
Орест натомість відповів якимось своїм думкам:
– Ні, по ходу – не дичка.
– І що?
– Та нічого, сидіть, балдійте.
І знову зник.
– Ну що, як вам? – зручніше вмостився на диванчику Вітьок, відклавши шампур убік і взявшись обсмоктувати жир зі своїх пальців.
Марта поморщилась і відсунулася від нього.
– Якби не твоя культура поведінки за столом, було б краще.
– А-я-яй, які ми ніжні, – зареготав Вітьок, а тоді спитав: – А звідки ти їх взяла?
– Кого?
Але відповіді вже не було. Вітьок смикнувся і вилупився кудись у кут, наче там було іще щось, окрім цибулі й часника, сплетених у коси і повішених на цвяхи.
Невдовзі Олеся пожалкувала, що не пила того «чаю» разом із усіма…
2– Ви мене чуєте, Максиме, я черговий лікар, скажіть, чи з вами все гаразд?
– Він не хоче розмовляти, удень був Ігор Єгорович, то він із ним теж не хотів розмовляти.
– Не хоче чи не може? Гадаєте, порушення мозкового кровообігу?
– Це ви тут лікар, а не я.
– Ну, Жанно, у вас такий стаж, що будь-якого лікаря за пояс заткнете. Не розумію, він має йти на поправку, друга доба, а подивіться на його тиск. І оксигенація крові не дуже добра. Давайте йому кисневу маску, збільшимо дозу кортикостероїдів, і не відходьте, будь ласка, далеко. Він ще нам до ранку може якогось коника викинути, а пацієнт блатний, пояснювати потім довго доведеться… Та я жартую, Жанно, тьху-тьху, звісно.
– Ви тут новенький, у реанімації так не жартують.
Максим спробував пояснити їм, що з ним усе гаразд, тільки нехай вони вимкнуть сонце, занадто багато сонця довкола. Вони його почули, бо він майже одразу провалився у ніч.
3– Не знаю, як я вирвалася з рук Ореста… Він підстеріг мене біля будиночків, куди я пішла, щоб не бачити їх усіх. Мені навіть складно пояснити, як це збоку виглядало: ніби щойно були нормальні люди, а за хвилю… Вони сміялися, полювали на якихось неіснуючих щурів, верзли нісенітниці й одразу забували, що говорили…
Орест почекав, поки я дійду до будиночків і притиснув мене до стіни. Думаю, він просто гадав, що я легка здобич. Знаєте, коли людина спокійна, часто думають, що вона слабка…
Так, я закричала, звісно, але він затулив мені рота. Він справді був сильніший за мене… Так, думаю, вони мене чули, але не розуміли, хто там кричить…
Я вирвалася й побігла дорогою, якою ми приїхали зі станції. Я знала, що перед північчю там має проходити ужгородський поїзд, і сподівалася на нього встигнути, але… вони погналися за мною на машині… на Максовій «Шкоді», а за кермом був ваш син…
Тепер я розумію, що мені треба було звернути в ліс і там перечекати, але в лісі було так темно і я так боялася заблукати, і звірів боялася… Невдовзі вони наздогнали мене, біля колії, неподалік станції Славське…
4«Шкода-Фабія» завзято долає бездоріжжя поміж сосен і ялин, ясно світить місяць, фари виривають із темряви стовбури, коріння і дрібні зарості, десь попереду має бути залізнична станція, але Максим не впевнений у цьому, він взагалі ні в чому не впевнений тепер. Водій голосно улюлюкає крізь опущене вікно, час від часу сигналить і кричить: «Сті-і-й, с…ка, не втече-еш!»
Їх у машині четверо, Максим точно знає, що то його авто, але чомусь сидить на задньому сидінні, біля нього сидить Марта, не просто сидить, а намагається зняти з нього футболку і весь час шепоче на вухо: «Це так заводить, правда, Максе?»
Що саме заводить, він не розуміє, липке павутиння сковує рухи і думки, хочеться вивільнитися з нього, але внутрішній голос шепоче: «Не треба, тобі ж добре, правда, Максе?..» Чи то шепоче Марта?..
До них повертається з переднього сидіння Вітьок, Максим намагається розпитати в нього, а за ким вони так женуться, але очі у Вітька якісь дивні. Максим придивляється ближче – а то не очі, а дві чорні діри, куди його засмоктує швидко і безповоротно…
5– Оточуємо її, ану вилазьте всі. Ти, Вітьок, заходь справа, а ти, Максе, зліва, а ми з тобою, Мартусю, підемо просто на неї. Ну що, мала, може, здайся добровільно, поки ми добрі?
І Орк зареготав, піднявши шампур, із якого скрапував жир.
– Бо ми рідко буваємо добрі!
Олеся лише на хвилину зупинилася за залізничним переїздом. Щоб відсапатися і зорієнтуватися, в який бік бігти.
Було видно, як вдень. І зорі, наче яблука, висіли просто над головою…
Коли вона побігла знову, позаду заревіли Орк і автомобіль, одночасно, в унісон. Вітер доніс до неї дивний сміх Марти. І схвильований голос Вітька.
А герой її снів мовчав.
Раптовий жаль стиснув серце, стало шкода себе до сліз, і ця хвилина слабкості дорого їй коштувала.
Вона забігла за поворот і спіткнулася об рейку. Кросівка злетіла з її ноги, і під ступнею відчулося каміння.
Вона впала на шпали і заплакала….
– Я просто… просто втратила орієнтир… і надію.
6– Ми все одно тебе доженемо, с…ка! Ось де вона, а я що казав, до станції побіжить, стій, не втечеш!
Максим розплющив очі. Дорогу перетинала залізнична колія, шлагбаум був піднятий, видно було, наче вдень… а з того боку переїзду стояла… хтось стояв… хтось дуже знайомий…
– А у тебе дах нормальний? – спитав Вітьок.
Щось пролетіло мимо голови. Ш-ш-ш-х…
Максим різко обернувся. Йому здалося, що тепер біля вікна хтось стоїть. Хтось високий-високий, до неба…
– Хто тут?!
Голосно зацокав годинник. Голосно забилося серце. Так вони вперемішку билися-цокали цілу годину. Чи дві?.. Ш-ш-ш-х…
– Ти щось сказав?
– Кому сказав?..
7– Орест легко наздогнав мене. Він почекав, поки я перестану ревіти, і сказав, що можна було б все залагодити по-доброму, якби я так не брикалася. А тепер, сказав він, по-доброму вже не вийде. І ще сказав, щоб я роздягалася сама, бо він уже замучився зі мною сьогодні. Але я…
– Поки не приставили до горла ножа… – продовжив замість неї Олександр, коли вона замовкла.
– У нього був із собою шампур. Але так, він поки не приставляв його мені до горла, тому я не погодилася. Я просто сиділа на шпалах і плакала. З відчаю.
Олександр склепив на мить повіки. А тоді глянув повз неї. Удалину.
– То хто вбив
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Терези», після закриття браузера.