Гілберт Кійт Честертон - Небесна стріла

— А Говм колись навіть товаришував з Гедеоном, — з посмішкою промовив Гелап. — Він, здається, відвідував заняття старого у недільній школі, чи щось таке.

— О, в ті часи Говма ще можна було вважати християнином, — відповів Гедеон Вайз. — Та коли людина починає спілкуватися з безбожниками, то у неї мимоволі виникають сумніви. Я часом ще зустрічаюся з Говмом, і навіть готувався підтримати його виступ проти війни, військового обов’язку і таке инше. А тепер, коли цих проклятих більшовиків у країні все більше і більше….

— Даруйте, — перебив його Стейн, — у нас термінова справа. Містере Бірн, я відкрию вам одну таємницю, точніше, докази, з допомогою яких можна було б принаймні двох з цих бунтарів відправити до в’язниці за участь у змові під час війни. Мені особисто не дуже хотілося б використовувати ці документи. Та я хочу, щоб ви, містере Бірн, пішли і конфіденціяльно повідомили, що якщо вони не змінять своє ставлення до нас, то я буду змушений використати свої докази хоч завтра.

— Але ж ви пропонуєте мені співучасть у кримінальному злочині, який називається шантажем! — відповів Бірн. — Вам не здається, що це небезпечно?!

— Так, звичайно, ситуація непроста. Насамперед, для них, — сухо відповів Стейн. — Ось і спробуйте їм це пояснити.

— Ну, добре, — погодився журналіст, напівжартома зітхнув і підвівся. — Зрештою, це ж звичайна робота. Та коли я потраплю в біду, то потягну і вас, пам’ятайте.

— Спробуйте, юначе, — саркастично посміхнувшись, відповів Гелап.

Чимало людей марнувало своє життя заради цієї великої мрії Джеферсона, та в час правління багатих тиранів люди врешті звернулися до демократії, а біднота навчилася висловлюватися не як безлика маса рабів, до того ж між гнобителем і пригноблюваним не було упереджености.

Зустріч революціонерів відбувалася у дивному і порожньому приміщенні. На білих стінах висіли лише два незграбні ескізи в стилі пролетарського мистецтва, на яких було зображено невідомо що. Єдине, що поєднувало обидві зустрічі, — це спиртне і порушення сухого закону. Щоправда, перед трьома мільйонерами стояли різнокольорові коктейлі, а Голкет, який був переконаним радикалом, визнавав лише нерозведене віскі. Це був високий сутулий чоловік, суворий, навіть трохи агресивний на вигляд, але трохи незграбний, на обличчі особливо виділялися задерикуватий ніс і витягнуті губи. У нього були руді вуса, а весь зовнішній вигляд свідчив про презирство до оточуючих. Джон Еліяс був уважним брюнетом в окулярах, в європейських кафе він звик до абсенту. Журналіст відразу ж помітив неймовірну подібність між Джоном Еліясом і Джекобом П. Стейном. Вони були подібні не лише на обличчі, у них навіть манери були подібні. Журналісту навіть на мить здалося, що мільйонер утік з вишуканого готелю і якимось підземним ходом пробрався у твердиню більшовиків.

Третій чоловік надав перевагу зовсім иншому напоєві. Перед Говмом стояла склянка молока, і за цих обставин вона виглядала ще зловісніше, аніж зелений абсент. Та насправді це було помилкове враження, тому що Генрі Говм відрізнявся від Голкета і Еліяса своїм соціяльним походженням, він прийшов у табір революціонерів зовсім иншим шляхом. Поет отримав хороше виховання, у дитинстві ходив до церкви і на все життя залишився непитущим, хоч уже не підтримував стосунків ані з родиною, ані з християнством. У нього було світле волосся і тонкі риси обличчя, він навіть чимось нагадував Шеллі.[15] А його коротка борідка невідомо чому робила його подібним на жінку.

Коли журналіст увійшов до кімнати, сумно відомий Джейк Голкет вів дискусію, спричинену тим, що Говм промовив цілком звичну фразу: «Не дай Боже» чи щось подібне. Цього виявилося досить, аби розбудити праведний гнів Голкета.

— Не дай Боже! Та ваш Бог тільки те й уміє, що нічого не давати! — вигукував він. — Він не дає боротися, не дає вбивати цих проклятих лихварів-експлуататорів! Чому б Богові їм що-небудь не заборонити? Невже оті трикляті священики не можуть встати і сказати правду про тих паскудних капіталістів?

Еліяс тихо зітхнув, ніби втомився від цієї розмови, і промовив:

— Священики, як довів Маркс, належать до феодальної стадії економічного розвитку, і тому вони не становлять особливої проблеми. Тепер навчені досвідом буржуа самі виконують ту роль, яка раніше була призначена для священиків.

— До речі, — перебив його журналіст, — деякі буржуа, як ви кажете, справді хочуть розпочати з вами гру.

І, не відводячи погляду від палаючих й водночас ніби неживих очей Еліяса, Бірн розповів усе, що знав, про погрози Стейна.

— Я очікував чогось подібного, — з посмішкою відповів Еліяс, не рухаючись зі свого місця. — Так що добре підготувався.

— От негідники! — вигукнув Джейк. — Якщо б якийсь бідняк сказав щось подібне, то його відразу послали б на каторжні роботи. Та я сподіваюся, що найближчим часом шантажисти таки потраплять у місце, яке набагато страшніше від в’язниці. Та їм пряма дорога до пекла!

Говм зробив рукою жест протесту, який, можливо, стосувався не лише сказаного, а й того, що Джейк мав намір сказати. Тому Еліяс вирішив завершити цю розмову.

— Нам байдуже, — сказав він, уважно дивлячись на Вірна. — Їхні погрози нас не лякають. Ми теж дещо зробили, та поки що не розповідатимемо, що саме. Ми про все потурбувалися, тому в нас усе відбуватиметься за планом.

Оскільки Еліяс говорив тихо і спокійно, а його обличчя було незворушне, то у Вірна виникло побоювання, що все сказане — правда, і в нього по спині аж холодком повіяло. У цьому чоловікові в окулярах, який говорив так відкрито і просто, було щось страшне, тому журналісту не залишалося нічого иншого, як залишити це войовничо налаштоване товариство.

Він ішов вузькою вуличкою біля продовольчого магазину і раптом помітив, що вихід йому перегороджує темний і дивний силует, який йому видався дуже вже знайомим: низький і товстуватий, у крисатому капелюсі на круглій голові. Правду кажучи, силует виглядав чудернацько.

— Отче Бравне?! — вигукнув журналіст. — Ви помилися адресою, чи також належите до цієї організації?

— О ні, я