Ахмед Салман Рушді - Золотий дім

веселковим прапором місцевого яхт-клубу для геїв, і її серце наповнювалося любов’ю до свого міста, коли б вона не глянула на цей краєвид, що ніколи не повторювався: вітер, світло і дощ, танець сонця й води, і помешкання в будинку через вулицю з великою мідною зоровою трубою при вікні й відкритим видом на її ліжко, що, за чутками, було притулком Бреда Пітта, де той міг сховатися від дружини; а на все це дивилася звіддалік зелена пані з факелом, що освітлювала світ.

— Місто — мій співмешканець, — заявила Сучітра мені з самого початку. — Воно б ревнувало, якби тут поселився хлопець.

Мене це влаштовувало. Мені притаманна була любов до простору й тиші навколо, а ще подобалася незалежність у жінках, тож я легко задовольнив її умови. На шлюб я мав відкриті погляди, але з радістю прийняв її чітку позицію як співзвучну моїй. Тепер же я опинився в цуґцванґу, який неминуче очікує всіх брехунів, дурисвітів і шахраїв: це той момент на шахівниці, коли гравець має зробити хід, але жодного порядного ходу в нього немає. Була рання весна, й ринок нерухомості вже ожив; на наш старий сімейний дім знайшовся певний покупець, і угода наближалася до завершення, а Василіса була геть ділова, розмовляючи про це зі мною, без жодного натяку в голосі чи на обличчі про наше таємне життя. Я вже увійшов у спадщину, а із завершенням угоди мене чекало суттєве примноження капіталу. У ту мить інстинкт підказував мені залишатися на місці, пізніше найняти житло й розглянутися, поки не знайду щось придатне для купівлі. Тож заохочування Сучітри до переїзду були цілком розсудливими, але суперечили моїм бажанням. Із трьох відкритих і однієї потаємної причини я опирався. Звичайно ж, першими трьома я з нею поділився.

— У будинку тихо, це (a), — пояснював я. — У ньому легко працюється. Я маю потрібний мені простір, і мене переважно ніхто не чіпає. Потім, це (б), ти ж знаєш, що ці люди перебувають у самому центрі задуму, який я хочу втілити. Зі старим щось не так, правда, але йому починає подобатися, що я поруч, і я відчуваю, що він може в кожну хвилину мені відкритися, а це варте того, щоб трохи почекати. Думаю, Петя для нього нелегкий тягар, а вік його підкошує, і він раптом починає діяти, як старий дід. Ну, і є ще (в), а воно полягає в тому, що Сади — це все моє життя, і коли я виселюся з дому Ґолденів, то втрачу доступ до них. Не знаю, чи я готовий до цього — до життя поза цим магічним місцем.

Вона не сперечалася.

— Ладно, — незлобиво відповіла. — Я просто так говорила. Дай мені знати, коли будеш готовий.

Зрадник боїться, що провина написана в нього на обличчі. Батьки завжди говорили мені, що я не здатен тримати таємниці, й коли казав неправду, вони бачили, як у мене на лобі блимає червона лампочка. Я вже задумувався над тим, чи Сучітра почала бачити цю лампочку і чи її намовляння залишити дім Ґолденів не виникають із підозри, що свій час під тим дахом я проводжу не цілком невинно. Найбільше я боявся того, що вона помітить у мені якусь зміну в сексуальному аспекті. Я ніколи не вважав секс передовсім олімпійським видом спорту; збудження й притягання були наслідком глибокого почуття між обома сторонами, їхнього міцного зв’язку. Так само вважала Сучітра. Вона була нетерплячою коханкою. (Графік у неї був такий насичений, що їй не було коли з чимось воловодитися.) Наші прелюдії були мінімальними. Пізно ввечері вона притягувала мене й казала: «Просто увійди в мене, я цього хочу», — а по тому оголошувала, що осягнула задоволення, бо належала до типу жінок, які закінчують часто і швидко. Я постановив, що не буду почуватися з цього приводу приниженим, хоч міг відчути, що не відіграю в цьому процесі якоїсь особливої ролі. Просто вона була занадто дбайливою для того, щоб свідомо ігнорувати мою майстерність.

Зате з Василісою все було цілком інакше. Наші таємні побачення відбувалися завжди пополудні — класичний французький cinq à sept[32]. Ми не спали разом. Ми взагалі не спали. Крім того, наші любощі були абсолютно цілеспрямовані, присвячені створенню нового життя, що мене водночас жахало й збуджувало, хоч вона постійно мене заспокоювала, що дитина не буде для мене тягарем і найменшим чином не змінить мого життя. Це було продовження роду, позбавлене відповідальності. Як на диво, від цієї ідеї моє самопочуття не покращувалося, а погіршувалося.

— Я бачу, — сказала якось вона в нашому готельному гніздечку з видом на парк, — що мені треба добряче постаратися, щоб ти почав це сприймати з насолодою.

Згідно з її твердим переконанням, зачаття дитини вимагало виняткового збудження, а себе вона вважала у цій сфері професіоналкою.

— Сонечко, — прохрипіла вона гортанним голосом, — я можу бути трохи неслухняною дівчинкою, тож давай ти розкажеш мені свої таємні мрії, щоб я могла їх здійснити.

Після цього починалися такі любощі, яких я не знав ніколи раніше, — більш нестримні, експериментальні, екстремальні, а також — на диво — більш довірливі. Двоє зрадників — кому ж ми могли ще довіряти, окрім як одне одному?

Сучітра: чи помічала вона під час наших менш театральних приступів сексу, що моє тіло почало рухатися інакше, опанувавши нові навички, безмовно домагаючись нових задоволень? Як могла вона не помітити? Бо я неминуче став іншим, відчував усе інакше, ті три дні на місяць усе для мене змінили. А як же з моїм щомісячним вичерпанням після полуденних пустощів? Як їх пояснити, пояснити регулярність їхнього повторення? Напевно, вона підозрювала. Не могла не підозрювати. Такі зміни неможливо було приховати від неї, моєї найближчої подруги.

Але здавалося, що вона нічого не помічає. Вечорами ми розмовляли про роботу й засинали. Наш роман ніколи не належав до розряду «секс щоночі, або начувайся». Ми почувалися затишно одне з одним, і для щастя нам вистачало лише обійнятися й відпочити. Це траплялося здебільшого в її помешканні. (Вона завжди тішилася з моєї присутності, якщо не поставало питання про мій переїзд.) Сама вона не дуже любила з’являтися у домі Ґолденів. Як наслідок, ми не проводили кожної ночі разом, аж ніяк. Тож склалося так, що мені зовсім не складно було замітати сліди. Сучітра, однак, не полишала теми мого переїзду з будинку на Макдуґал-стріт.

— Ти завжди можеш потрапити до Садів через інших сусідів, — переконувала вона. — Багато з них дуже любили твоїх батьків і