Сергій Фішер - Секрети будиночка номер 5, Сергій Фішер

Я натиснула "Відправити" і деякий час чекала відповіді. Нічого не приходило. Можливо, вона видалила мій номер. Можливо, вона більше не хотіла мати зі мною справи. Можливо...

І тоді, коли я вже почала втрачати надію, прийшла відповідь:

"Я знаю про статтю. Мій батько показав її мені. І я вже зв'язалася з поліцією, щоб дати додаткові свідчення. Я більше не дозволю нікому маніпулювати мною. Ні Еммі, ні Кевіну. Ні тобі, Ліно."

Я відчула, як щось стискається в грудях. Її слова були одночасно обнадійливими і загрозливими. Вона більше не дозволить нікому маніпулювати собою. Включно зі мною.

"Я не намагаюся маніпулювати тобою, – написала я. – Я просто хочу, щоб правда перемогла."

Відповідь прийшла майже миттєво:

"Правда? Чи твоя версія правди? Чи ти насправді настільки відрізняєшся від Емми, Ліно?"

Ці слова вразили мене, наче удар під дих. Бо десь глибоко всередині я задавала собі те саме питання. Чи дійсно я була такою іншою? Чи, можливо, я просто використовувала інші методи для досягнення тієї ж мети – контролю, влади, помсти?

"Я не знаю, – чесно відповіла я після довгої паузи. – Але я намагаюся бути."

Софія не відповіла. Можливо, вона не повірила мені. Можливо, була занадто зайнята своїми проблемами. Або, можливо, вона просто не знала, що ще сказати.

Я поклала телефон і підійшла до вікна, дивлячись на знайому вулицю нашого невеликого містечка. Десь там, за кілька кварталів, була велика садиба Кларксонів. Десь там, в іншій частині міста, був будинок Софії. Всі ми тепер були пов'язані невидимими нитками спільних таємниць, спільних дій, спільної історії.

І ця історія, я відчувала, була далека від завершення.