Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

Потрібно взяти себе до рук, терміново.

Та я не могла. Так не могла. Зараз, коли всі думки були лише про те, чим мій наречений займається іншими жінками. Хотілося прошепотіти йому на вухо: «Ти потрібен мені. Повністю». Ось тільки не виходило, клубок у горлі застряг.

— Думаю, тобі краще сходити відпочити, — похитав головою Мирослав, гладячи моє волосся. — Не хочу, щоб ти знепритомніла. Не хвилюйся, я не нудьгуватиму, — підморгнувши, додав він. І від його слів я мало не розплакалася!

Стиснувши тремтячі губи в тонку лінію, я прийняла останній поцілунок і на ногах, що не гнулися, покинула покої лорда ректора. Чітко усвідомлюючи одне: я не маю іншого вибору, крім як зняти прокляття до нашого весілля. Перш ніж я зв'яжу себе з цим чоловіком, ще міцніше. Бо якщо виявиться, що справа не в проклятті… то я пропала і залишиться тільки накласти на себе руки. Адже ще сильніші ланцюги стануть смертельними для мого серця!

Зволікати було не можна, особливо з поправкою на майбутню сесію. Тож зараз же повернутися до своєї кімнати та за справу! У цій академії відбувається дуже багато дивного.

Те, що ректор не збирався переносити весілля, незважаючи на всі ці вбивства, трохи лякало. Проте я не сперечалася з ним, тому що в самої голова була зайнята чимось іншим. А саме — щоденником Жана де Шатопера, переклад якого я вже майже закінчила.

Це було справжнє пекло: розбираючи почерк, вручну набирати текст у програму-перекладач, сторінка за сторінкою. Опісля — правити та вичитувати, намагаючись максимально зберегти сенс. Але результат того вартий! Ще трохи, і я зможу спокійно, вдумливо прочитати записи, що зберігалися в секретній кімнаті. І можливо тоді зрозумію хоч щось у всьому цьому божевілля.