Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

Розділ 17. Тортури коханням

З якоїсь причини вони ще не вбили мене.

Що ж, це хоч і насторожувало, але загалом було непогано. І однозначно робило мене щасливішою за тих трьох мазунок ректора, чиї понівечені тіла знайшли в стінах Крижаної Академії протягом останніх трьох місяців. Одна з них, перелякавшись незавидних тенденцій, навіть публічно наставила ректору роги, за що втратила не лише червону стрічку, а й можливість закінчити навчання — вже до вечора того ж дня було підписано наказ про її відрахування. Ось тільки виїхати з академії вона вже не встигла: востаннє цю дівчину бачили живою дорогою до її кімнати, яку їй треба було здати Мама Кайї. Бідолаха зникла до самого ранку, а знайшлася вже частинами. Буквально вчора її розчленоване тіло забрали в морг люди з міністерства магії.

Парочка детективів взагалі оселилася тут кілька місяців тому, безуспішно намагаючись провести своє розслідування і знайти того, хто за цим стоїть. Вся академія стояла на вухах, а мазунки ректора, що залишилися живими, буквально на стінку лізли.

Я ж, як би це парадоксально не прозвучало, зараз займалася тим, що стояла посеред вітальні ректора і приміряла свою весільну сукню. Яку спеціально для мене шили у найкращому магічному ательє Києва. Прибувши в академію заради примірки, кравчині метеликами пурхали навколо мене, роблячи позначки, де треба буде поправити. Ось тільки всіх цих дрібниць і недоліків я не помічала, вражена красою вбрання: довге, з великим шлейфом, прикрашеним воланами та мереживами. З найскладнішим оздобленням, бісером та вишивкою. Це було справжнє вбрання казкової принцеси, яке я ніколи не сподівалася навіть уявити на собі. Максимум, чого я очікувала від весілля в рускай  дєрєвнє тітки Авдотьї, поки батьки не забрали мене назад до України — це пишна фатинова сукня на криноліні, багатошарова, з дешевим корсетом, прикрашеним трьома штучними трояндочками. І та взята в прокаті, і в якій вже половина дівок з тієї дєрєвні виходили заміж, залишивши в численних спідницях «на згадку» дірки від цигарок.

Щойно примірка закінчилася і я вийшла до сусідньої кімнати, мене зустріли жадібні очі ректора. Розташувавшись на дивані, чоловік манив мене поглядом, однозначно даючи зрозуміти, чого він хоче.

— Шкода, що я не можу взяти тебе в тій сукні прямо зараз, — промовив він, захоплюючи мене за собою, тільки-но я підійшла ближче до цього небезпечного звіра, що випромінював звабливість.

— Коханий, ти ж знаєш, нареченому не можна бачити наречену у весільному вбранні до дня церемонії, — зніяковіло посміхнулася я, сідаючи до нього на коліна.

— Ще цілих два місяці чекати… чорт, я збожеволію! — прогарчав ректор, різко притискаючи мене до себе.

Охнувши, я зніяковіло посміхнулася і подивилася на нього з-під опущених вій. Тим самим поглядом, від якого він щоразу втрачав голову! І цього разу теж, наче зірвавшись із ланцюга, вп'явся в мої губи диким поцілунком! На який я, застогнавши, пристрасно відповіла.

Ось уже три місяці я продовжувала грати свою роль: вдавати, ніби мене зовсім не бентежить те, що я хоч і улюблена з його мазунок, але не єдина, далеко не єдина. Капризи та істерики не допомогли б, я одразу це зрозуміла: прокляття тримало Мирослава давно й надто міцно. А значить максимум, якого мені вдалося б досягти, почни я просто тиснути на нього, так це того, що ректор би до мене охолонув. І цілком ймовірно — передумав одружуватися, а потім забрав червону стрічку. Я ж не могла цього допустити: тільки не тепер, коли сама так сильно залежала від своїх почуттів до нього. Для мене вже давно не було дороги назад, коли ще можна було поплакати, а потім постаратися забути, перебинтувати рану в серці і жити далі. Тепер я просто загину без його кохання.

Тому все, що мені лишалося, це боротися! А головне — діяти з розумом, тонко та обачливо. Дізнатися про все, що можливо, виступити проти клубу мазунок ректора, і придумати, як розбити закляття, що стоїть на шляху до мого та його щастя.

Але поки що — коли необхідна інформація не роздобута, а плану немає — потрібно просто цілувати його і не помічати інших мазунок. Кожна з яких, напевно, спить і бачить, як би опинитися на моєму місці, а головне — зробить для цього все.

— Кравчині ще не пішли, — простогнала я, відчуваючи долоні ректора, які чуттєво пробралися під мою спідницю.

— Нічого, знайдуть дорогу до виходу, — прохрипів чоловік, а наступної миті обхопив кільцем губ мій язичок, чуттєво його посмоктуючи!

Здригнувшись, я схопилася пальцями за мантію ректора і подалася вперед. Ця пристрасть, ці почуття були шалені.

Ось тільки ніяке божевілля не врятувало мене від різкого болю, який пронизав моє серце, варто було в голові промайнути єдиній ненависній думці: а що, як Мирослав ТАКИЙ, все ж таки, не через прокляття? Що, якщо його музичні смаки, бажання знімати в своїх кліпах і тіктоках купу дівчат, з якими розважається — це його власне бажання? І тоді, навіть якщо я якимось дивом зруйную закляття, він все одно продовжить цю мерзенну гру з клубом мазунок?

Від цієї думки я заціпеніла і ледве стримала сльози, які вже зібралися потекти з очей.

— Марічко, що трапилося? — збентежено спитав чоловік, зазирнувши в мої очі, які я одразу прикрила.

— Нічого. Напевно, просто перед весіллям хвилююся… або через сесію. Ось уже незабаром перший іспит… — збрехала я.

І всіма силами намагалася не показувати, що кожен дотик ректора завдає мені болю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍