Томас Харріс - Ганнібал

такий аромат, що стає очевидним, які саме розваги ти для мене наготував. Мейсоне, Мейсоне. Оскільки ти так сильно хочеш мене побачити, дозволь тебе втішити — і ти знаєш, що я ніколи не брешу.

Перед смертю ти ще побачиш моє обличчя.

Щиро твій,

Ганнібал Лектер, д. м. н.

P. S. Проте, Мейсоне, мене непокоїть, що ти стільки не проживеш. Тобі треба уникати нових штамів пневмонії. Ти дуже уразливий, бо лежачий (таким і лишишся). Я б порадив негайну вакцинацію разом із профілактичними щепленнями проти гепатиту А та Б. Не хотілося б передчасно тебе втратити.

Здавалося, Мейсон аж засапався, поки дочитав листа. Він витримав паузу, перечекав, вибрав момент і сказав щось Корделлові, проте Корделл його не розчув.

Асистент нахилився ближче й у віддяку отримав фонтан слини, коли Мейсон заговорив знову:

— Зв’яжи мене з Полом Крендлером. І зі Свинарем.

Розділ 44

Той самий гелікоптер, який щодня доставляв Мейсонові Верджеру іноземні газети, також доправив на ферму «Мускусний щур» помічника заступника Генерального прокурора Пола Крендлера.

Зловісна присутність Мейсона, темна кімната, повна механічних шипінь і зітхань, невпинний рух вугра — від усього цього Крендлеру й так було не по собі, а тут іще й довелося знов і знов передивлятися відео смерті Пацці.

Сім разів Крендлер бачив, як Віґґерти кружляють навколо Давида, як Пацці летить униз і як у нього вивалюються кишки. За сьомим разом Крендлер уже чекав, що й у Давида кишки випадуть.

Зрештою в гостьовому куточку Мейсонової кімнати ввімкнулось яскраве горішнє світло, яке запекло Крендлерові голову, заблищало на шкірі крізь ріденьке, коротко стрижене волосся.

Верджери знаються на свинстві як ніхто інший, тож Мейсон почав розмову з того, що хотів отримати Крендлер. Голос Мейсона долинав із темряви, речення відмірялися ритмом респіратора.

— Мені не треба знати… всю вашу програму… скільки на неї піде грошей?

Крендлер хотів переговорити з Мейсоном особисто, але в кімнаті вони були не самі. На тлі акваріумної підсвітки маячів чорний силует — широкоплечий, зі здоровенними м’язами. Крендлера бентежила думка про те, що їхню розмову може почути охоронець.

— А чи не могли б ми поговорити сам на сам? Ви не попросите його піти?

— Це моя сестра Марґо, — відповів Мейсон. — Вона може лишитися.

Марґо вийшла з темряви під свист своїх велосипедних бриджів.

— Ой, вибачте, — мовив Крендлер, підвівшись зі стільця.

— Привіт, — відповіла вона.

Замість того щоб потиснути простягнуту Крендлерову руку, Марґо взяла з вази на столі два волоські горіхи й, розчавивши їх із гучним хрускотом у кулаку, повернулася до акваріумного сяйва, де, вочевидь, і з’їла їх. Крендлер чув, як на підлогу сиплеться шкаралупа.

— О-о-окей, я слухаю, — сказав Мейсон.

— Мені треба усунути з посади Ловенстайна на двадцять сьомій дільниці, це десять мільйонів доларів мінімум, — відповів Крендлер, схрестивши ноги й позираючи кудись у темряву, не знаючи, чи бачить його Мейсон. — Це тільки на ЗМІ. Але я гарантую, що в нього є слабкі місця. Моя робота передбачає знати такі речі.

— І в чому його слабина?

— Скажімо просто, що його поведінка…

— Річ у грошах чи вагінах?

Крендлеру було незручно вимовляти слово «вагіна» в присутності Марґо, хоча Мейсона, вочевидь, це не турбувало.

— Він одружений, але в нього тривалий роман із суддею апеляційного суду штату. Було винесено кілька постанов на користь його помічників. Можливо, ці рішення — просто збіг, але тележурналісти його засудять, а це мені й треба.

— Суддя — жінка? — спитала Марґо.

Крендлер кивнув. Не знаючи, чи бачить його Мейсон, він додав:

— Так. Жінка.

— Шкода, — мовив Мейсон. — Краще, якби він був голубим, так, Марґо? Проте не варто кидатися цим лайном самому, Крендлере. Не треба, щоб ця інформація походила від вас.

— Ми склали план, що дасть можливість виборцям…

— Не треба кидатися лайном самому, — повторив Мейсон.

— Я просто переконаюся, що Юридична наглядова комісія знає, на що звертати увагу, аби це лайно стовідсотково прилипло до Ловенстайна. Ви певні, що зможете мені допомогти?

— Можу допомогти половиною суми.

— П’ять?

— Не треба так зневажливо говорити «п’ять». Будемо говорити з належною повагою — п’ять мільйонів доларів. Цими грошима мене благословив Господь. І за їх допомогою я виконуватиму Його волю: ти отримаєш цю суму лише тоді, коли Ганнібал Лектер опиниться в моїх руках, — сказав Мейсон і кілька секунд просто дихав. — Якщо це станеться, ти перетворишся на містера Крендлера-Конгресмена від двадцять сьомої дільниці, вільного й незаплямованого, і єдине, про що я тебе попрошу, — протидіяти Акту гуманного забою тварин. Якщо Лектера дістане ФБР або його десь схоплять копи і все завершиться летальною ін’єкцією — радий нашому знайомству і до побачення.

— Я не можу завадити його арешту, якщо він попадеться якійсь місцевій юрисдикції. Або якщо на нього вийде контора Кроуфорда, це я теж не можу контролювати.

— У скількох штатах на доктора Лектера чекатиме смертна кара? — спитала Марґо.

Голос у неї був хрипкий, проте гучний і низький, як у Мейсона, — від гормонів, що вона приймала.

— Три штати, у кожному — за численні умисні вбивства.

— Якщо його заарештують, то я хочу, щоб йому висунули обвинувачення від імені штату, — сказав Мейсон. — Не треба цієї маячні з викраданням, порушенням громадських прав чи перевезенням підозрюваного зі штату до штату. Я хочу, щоб він отримав довічне, хочу, щоб сидів у в’язниці штату, а не у федеральній тюрмі суворого режиму.

— Я маю знати чому?

— Тільки в тому випадку, якщо сам хочеш це почути. Такі штуки не підпадають під Акт про гуманний забій, — сказав Мейсон і загиготів.

Розмова його втомила. Він подав знак Марґо. Вона винесла на світло блокнот і стала зачитувати нотатки:

— Нам потрібне все, що потрапить вам у руки, і ми хочемо отримати цю інформацію до того, як її побачить Відділ поведінкової психології, нам потрібні звіти Відділу, щойно їх подаватимуть, і потрібні коди доступу до ПЗНЗ та Національного центру інформації про злочинність.

— Вам треба буде користуватися громадським телефоном щоразу, як ви заходитимете до ПЗНЗ, — відповів Крендлер, продовжуючи говорити в темряву, наче жінки в кімнаті не було. — Як ви це зробите?

— Я з цим упораюсь.

— Вона впорається, — прошепотів із темряви Мейсон. — Вона пише програми для тренажерів у різних спортивних залах. Це її маленький бізнес, щоб не доводилося просити гроші в братика.

— ФБР мають закриту систему, частково закодовану. Треба буде зареєструватися як гість і зробити це точно так, як я скажу, а ще завантажувати все на ноутбук, який запрограмують