Василь Тибель - Бурштин

на йому спину й ринув у погоню. Вогненний кінь не поспішав – він ніби заманював вершника в найгустіший ліс. Анджей гнав щодуху, жадоба помсти підганяла його. Ось він уже бачить його жовтогарячу гриву, майже порівнявся з пекельною істотою. Але що це? Кінь повертає голову й ніби посміхається, глузує з нього!

Молодий граф припав до шиї свого скакуна й наздогнав скажену тварину майже на березі лісового озера. Вихопив шаблю і вклав у той помах усю свою лють. Лезо увійшло в тіло тварини, ніби в масло, й відтяло її голову. Голова покотилася з крутого берега. Зі зрізу шиї вихлюпнулася не кров, а якась руда мастка рідина. Проте вогненний кінь не впав, а тільки спіткнувся – ніби спробував упіймати власну голову, тоді як вона, засвітившись бурштином, потонула в багні.

Безголовий кінь тим часом оговтався й рушив просто на Анджея. Кров у жилах графа захолола, рука випустила повіддя. Вороний кінь під ним злякався, скакнув убік і поніс. Граф учепився в його гриву, намагаючись втриматися. Зляканий кінь ніс його навпрошки, гілки немилосердно шмагали Анджея, а позаду мчала страшна безголова потвора. Раптом Анджей почув, як до гупотіння важких копит позаду додалося моторошне виття. Його переляканий кінь понісся, як випущена стріла, поки не врізався головою в стовбур дерева. Від удару Анджей пролетів кілька сажнів і впав біля коріння вивернутої буревієм сосни. Приземлення було настільки важким і болючим, що він зомлів.

Опритомнів граф від того, що під ним дрижала земля. Десь поряд ревла й нуртувала стихія. На небі навіть місяця неможливо було розгледіти. А майже поруч у смертельному двобої зійшлися шалений вовк і безголовий кінь. Анджей спробував піднятися на рівні ноги, але голова запаморочилася, і граф знову поринув у забуття. Коли ж прийшов до тями, коня вже ніде не було, а над ним стояв, вишкіривши ікла, велетенський чорний вовк.

Анджей не встиг навіть змигнути оком, як чудовисько розірвало йому горло.

Розділ 6

Немовля

Лісник дочекався, коли настала повня, й вийшов на полювання. Тепер він мав що протиставити вогненній тварюці. Вистежив й рушив за нею назирці. Знав, як не дати себе викрити. Йшов так хутко, як міг, інколи доводилося бігти. Кінь теж поспішав. Чи не в містечко Плесів цього разу лежав його шлях? Ні, потворо, годі тобі безкарно чинити зло!..

Лісник трохи відстав, коли здаля почувся крик.

Йому здалося, що то голос Мальви. Але цього бути не могло. Дочка далеко звідси, аж під Вільном. Певне, потвора чинить облуду. Проте додав кроку. Аж раптом угледів на дорозі перекинуту карету – й серце облилося кров’ю. Полетів туди наче вітер. Коли ж побачив її, свою кровинку,– бліду, з розтрощеною головою,– безнадія та невимовна лють охопили його.

Все скінчено. Тепер йому немає заради чого жити, і втрачати більше немає чого. Ставши проти місяця, лісник закричав, розриваючи душу, і від того моторошного крику занімів ліс. Чоловік вивергав страшні прокльони до неба й роздирав на собі одяг. Раптом десь у кареті заплакало немовля, але лісник не зважив на те, розтинаючи нігтями власні груди. Врешті його крик перейшов у суцільне вовче виття. Воно ставало все гучнішим, а лісникова шкіра тим часом ніби виверталася. А там, на внутрішньому її боці, чорніла густа шерсть. На пальцях з’явилися довгі пазурі, обличчя видовжилося, розчахнулася страшна паща.

Вовкулака клацнув іклами й стрімголов полетів за конем. Наздогнав, убивчим снарядом ударив демонові в бік, збив із ніг, почав шматувати. Але безголовий кінь витримав натиск, звівся на ноги – й розпочався страшний двобій.

Кінь викручувався, намагаючись поцілити у велетенського вовка копитами, а той відскакував і завдавав одну за одною, здавалося б, смертельні рани. Проте вони одразу ж затягувалися новою плоттю, і кінь продовжував відбиватися. Битва тривала чи не всю ніч, а над лісом тим часом вирував страшенний буревій. Навколо ревло, шуміло, вихор виривав і трощив столітні сосни.

Та врешті кінь знемігся й, кульгаючи, кинувся до лісу. Чорний вовк переслідував його доти, поки демон не стрибнув у те саме болото, куди впала його голова. Буря вщухла миттєво, як і почалася. А вовк завив і знову помчав до перекинутої карети, знищуючи все живе на своєму шляху.

Скоро почне світати. Вовкулака підскочив до відкритих дверей карети. Всередині, у кутку, плакало немовля. Вовк сіпнувся, розкривши пащу. Ще мить – і перекусить навпіл цей галасливий згорток. Та враз зупинився, щось його стримало, він загарчав і відступився. Потім знову кинувся до дитини, але став як укопаний. Якась внутрішня боротьба відбувалась у звірові. Врешті він тріпнув головою, нахилився та розгриз шкіряний мішечок, що був приторочений у нього на грудях.

Зворотне перетворення на людину тривало не більше хвилини.

Знесилений лісник упав долілиць, а коли підвівся й розглянувся, то жахнувся від побаченого. На узбіччі лежали пошматовані коні, а край дороги, у калюжах крові,– граф Яблонський та дівчина-служниця із перекушеним горлом.

Невже це зробив він? Господи, яку ж страшну силу він викликав, чи ж зможе її стримувати? Чи не гіршого демона, ніж той, із яким він боровся, поселив у своїй душі?

– Я вбивця, душогуб! Чим я кращий за скаженого коня? Господи, покарай мене! Я не хочу жити! Я занапастив своє дитя, не зміг її врятувати, занапастив власну душу.

Чоловік вихопив із-за пояса мисливський ніж, заніс руку, щоби встромити лезо під ребро, коли його зупинив плач немовляти. Він зробив крок до карети, узяв живий згорток на руки. Побачив на шовковому покривальці графський герб.

– Це ж Мальвине дитятко! Я мало не прирік його на жахливу смерть… Ні, пекельна потворо, не дочекатися тобі, щоб рід волхвів урвався! Я заховаю це немовля між людей та оберігатиму звідси, із лісу. А згодом навчуся приборкувати звіра в собі – і тоді не бачити тобі перемоги!..

КНИГА ТРЕТЯ

Частина 1

Розділ 1

Нарада в армійському наметі

Майор Гайворон саме чекав парламентарів, коли йому зателефонували з управління. Говорив давній друг:

– Петро Сергійовичу, згортай справи й терміново до Києва!

– Що за терміновість? Оголосили воєнний стан?

– Гірше, у нас новий очільник. Генерал відразу ж подав у відставку. Всі операції, не пов’язані з ООС, скасовуються. Метуть по всіх засіках. Раджу все заморозити на невизначений час і підчистити кінці. Генерал завжди дупу прикриє, а ти будь насторожі. Я тебе попередив!

У слухавці запікало. Якщо