Анатолій Луженецький - Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький

Забравши зброю, я похитав головою: ставали зрозумілими чутки про те, що з Пусток почалася масова втеча тварюк, тут створювалась нова країна. І судячи з її солдатів, вона буде належати мертвим.

Бій підбадьорив не гірше за еліксири, прогнавши на час одержимість. Прислухавшись до себе, побіг до мети. І що ближче я був, то голосніше ставали голоси в голові.

«Помри-умри-умри-умри» - говорив один голос, злий, сповнений люті та гарчанням тонких.

«Зупинись, здайся, не йди, пожалій себе» - вторив тихий, але не менш приголомшливий шепіт, який був солодкий, ласкавий і бажав мені лише добра.

«Рухайся! Вперед! Треба рухатися!» - цей голос був чужий, тихіший за всі інші. Захриплий і втомлений, він постійно звучав луною в моїй голові.

Крок за кроком до своєї мети. Тільки ланцюжок слідів позаду. У якийсь момент я усвідомив, що стою на купі уламків якоїсь будівлі. Дивлячись на високу вежу з чорного каменю. Це трохи протверезило розум. Навколо простягалася звична пустка, проте завалена якимись незрозумілими уламками, скоріше тими, що залишилися після зруйнованого міста.

- Гей, карашець! - крик, що пролунав поруч, я й не одразу помітив. - Гей!

- Уперед, потрібно йти...

- Намієць, зачекай!

Хтось схопив мене за плече, потягнувши назад.

«Убий-убий-убий-убий!!!» - у розум вклинився голос із ненавистю. 

- З тобою все гаразд? - запитав чоловік, який зупинився переді мною.

Ні, це монстр. Як людина може вижити так глибоко в Пустках?

- Гей, ти мене чуєш? - обличчя людини спотворилося, перетворюючись на жахливу маску з іклами, що стирчали, його мова змінилася до невпізнання, але слова я розібрав. - Напевно, тобі вже не допомогти...

Яке допомогти? Кому? Він точно монстр, люди так не виглядають. І хоче мене вбити. Немов вторячи моїм думкам голоси накинулися зі ще більшою силою.

- А-а-а-а-а!

Подальше було як у тумані. Залишалося лише бажання рухатися до мети, за що я й чіплявся. Коли підійшов до вежі, не знаю. Як і не знаю, скільки йшов. Свідомість злегка повернулася, тож оглянув себе. Весь у попелі та якомусь липкому бруді, долоні в засохлій крові, проте ран на собі не відчував. Тоді звідки... начхати, треба йти вперед.

Голова працювала погано, думки плуталися, я вже перестав щось чути, крім крику-шепоту. Від втоми ломило все тіло. Коліна боліли так, немов у них встромили гарячі спиці, та й стопи не відставали, немилосердно болячи. Було одне бажання - заснути, хоча сумніваюся, що в мене потім вийде прокинутися.

Хитаючись, я попрямував до входу, який виднівся. Залишилося небагато...

Пустки, Перша вежа

Що довше Мстислав перебував у цьому світі, то більше зміцнювалося розуміння простої істини: сила править світом.

Спочатку, тільки розширюючи свої території, володар мертвих був оптимістичний. Серйозних супротивників поблизу не було, а ті, хто і чинив опір, знищувалися натовпом скелетів. Але що далі Мстислав відходив від вежі, то жорсткіший опір він зустрічав. Монстри, інші правителі веж, авантюристи, які полювали на його територіях, - це все приносило все більше проблем.

Ні, сам перероджений не боявся. Його могутності вистачало, щоб знищити будь-якого супротивника, зустрінутого на шляху. Однак це не допомагало у створенні нового королівства. Слабкі скелети вмирали від ворожих магів і демонічних створінь. Нестача інтелекту в пішаків ще більше погіршувала ситуацію, а ризикувати розумними підлеглими не хотілося.

І тоді, сидячи в тронній залі, розмірковуючи над тим, що робити далі - відповідь знайшла його сама. Бог смерті з'явився раптово. І одразу ж запропонував угоду: Мстислав стає його жерцем і правою рукою самої Смерті. Потрібно лише буде виконувати деякі доручення. Натомість же божество дарує йому й оточенню ліча свою силу.

Угода виглядала заманливо. Знання, отримані під час еволюції, давали зрозуміти, що бог його не обманює. Максимум, Мстислав втратить позичену силу, але за цей час можна буде самому посилитися багаторазово.

Після укладення контракту, справа зрушила з мертвої точки. Скелети посилені божественною магією могли знищити навіть демонізованих тварюк. Околиці Першої вежі були зачищені в короткі терміни. Слідом впала Друга вежа, даючи ще більше могутності і контролю над армією немертвих.

Здавалося, продовжуй розширювати території, та тут втрутилося божество, нагадуючи про контракт. Врятувати чужинця, який порушив виворіт світу. Одержимий карашець. Живий...

Що ж, Мстислав із задоволенням подивиться, як довго протримається ця людина. І якщо він буде гідний - допоможе йому, як того й просить бог.