Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

Незважаючи на прискорену регенерацію і мазь від синців, свіжий аромат якої ще відчувався у кімнаті, повністю позбутися сліду на обличчі Лу-Тін так і не вдалося.

Скривившись, ельфійка тільки з досадою потерла неушкоджену щоку.

– Провальна спроба спокуси. У тебе дуже вірний чоловік. І стійкий. Ну і розумний.

– Зараз сама собі заздрити почну, – скривилася Анна і, відсмикнувши убік гардину, опустилася в крісло біля вікна.

Переплівши пальці рук, вона ковзнула поглядом по найманці. У легкій блакитній сукні, з акуратно підібраним темним волоссям, вона виглядала напрочуд трепетною та ніжною. Ідеальний образ для вмілої мисливиці.

– Лу, мені потрібна правдива відповідь. Адже ти не змогла спокусити й пришити цю колоду, значить замовлення зірвано. Ти не повинна зберігати його деталі в таємниці та можеш мені розповісти дещо, так?

Плавний рух ельфійки, що потяглася до спинки другого крісла здригнувся, розбився різко стиснутою долонею. Спокій гарного обличчя за якусь частку секунди ртутно змінився настороженою гримасою хижого звіра.

– Що ти хочеш дізнатися?

Повільно кивнувши чомусь, Анна відкинулася на спинку крісла, займаючи максимально розслаблену позу.

– Мене не цікавить, хто тебе найняв, не хвилюйся. Мені треба знати, навіщо сюди прибув Найстіель і хто, крім тебе, міг це знати. Хтось знає точно, раз вже округою ходять такі цікаві папірці.

Не змінюючи пози, Анна простягла ельфійці листа, змушуючи все ж таки підійти ближче. Жест доброї волі та водночас бажання краще бачити обличчя співрозмовниці.

Останнє, втім, мало чим допомогло. З тим же настороженим виразом ковзнувши поглядом по рядках, Лу ледь помітно посміхнулася краєчком губ.

– Хтось дуже спритний. – Зітхнувши, ельфійка закотила очі й все ж таки присіла в крісло навпроти гості. – Гаразд, пес із тобою. Його надіслав Володар демонів. Він повинен був визначити характер стрибків стихії полум'я тут і, у разі виявлення спадкоємиці стихії, нейтралізувати її.

– Та щоб тебе цвіллю побило, сволота!

Як не намагалася підготуватись до цього, стриматися не вдалося. Різко ляснувши по підлокітнику, Барс на мить завмерла, дивлячись на власну долоню на різьбленому дерев'яному підлокітнику. Стандартні меблі викладацької спальні. У неї в кімнаті були такі ж.

Ось і вся романтика, ось і все кохання.

– Володар це його батько? – Насилу пригнічуючи бурю емоцій, трохи хрипко уточнила Анна.

Вона все ще була вартовим. Одним із найкращих працівників фірми, заробітну плату на якій потрібно було відпрацьовувати.

Але на подив Анни, ельфійка у відповідь лише похитала головою у жесті заперечення.

– Ні. Це демон першого світу. Я не знаю хто він, але твій чоловік називав його Володар.

Це вже було досить цікаво. Найстіель не любив пишних і безпідставних прізвиськ, і не став би звертатися так до того, хто його не заслуговував.

– А замовив його татко? Старий імператор вирішив, що бастард у кронпринцах – справа гидка і треба було б її якось прибрати? – криво посміхнувшись, припустила вона.

Лу не відповіла, але після того, як змінився вираз її обличчя, Анна зрозуміла, що потрапила точно в ціль. Власне, це було все, що вона хотіла дізнатися. Зітхнувши, жінка підвелася з місця.

Розмова була закінчена і сенсу затримуватись тут більше не було. Але піти химера не встигла, біля самих дверей її раптом знову наздогнав голос Лу.

– Гей, стривай!

Встигнувши опустити долоню на дверну ручку, некромантка здивовано обернулася.

– М-м-м?

Підібгавши на мить губи, ельфійка раптом скуйовдила волосся, руйнуючи образ ідеально акуратної зачіски.

– Ти зараз дуже зайнята?

– Не особливо… – не уточнюючи, озвалася Барс.

По суті, Анна збиралася все ж таки піти до брата. І навіть якщо того не виявиться на місці, можна буде посидіти в Семицвіті та випити чашку кави з коньяком. Можна навіть без кави.

– Тоді може підемо в таверну?

Від несподіванки Анна навіть приховати подив не зуміла, остаточно розвертаючись до співрозмовниці. Благо, приголомшено витягнуте обличчя успішно приховав каптур. Коли ця найманка встигла влізти в її голову? Невже забула поновити захист від телепатичних нападок.

Але все виявилося куди прозаїчніше.

Знов скуйовдивши волосся, Лу невдоволено скривила губи.

– Мене ніколи в житті так нахабно не занурював у лайно потенційний труп. Це, риб'ячий потрох, принизливо! Як ти взагалі це чудовисько стільки років терпіла!

– Та ось знаєш, сама дивуюся.

Усміхнувшись, Анна тільки схрестила руки на грудях. Чому б, власне, й ні?

Загальний дратівливий чинник в особі чоловіка – один із найкращих приводів для гучного застілля. А подібні застілля – один із найкращих приводів для утворення міцної жіночої дружби.

Анна чудово знала, що її брат – безсовісна і вкрай невдячна істота. В черговий раз утвердитися в цьому знанні довелося на світанку. Принаймні спочатку Барс була твердо впевнена, що це саме світанок, який вона зустрічає у своїй кімнаті.

Цю солодку помилку й розвіяв безсердечний братик, котрий відчинив вікно й голосно свиснув.

– Жінка-алкоголік...

– Щастя в таверні!

Хрипка відповідь звідкись з боку підлоги змусила Анну повільно розплющити очі й сонно озирнутися на всі боки. Висновок був не втішним. Кімната була явно не її, голова трохи тріщала і, судячи з паскудної усмішки братика, краще їй було не розвиднятися.

– Кіре, помри… – простогнала некромантка й ткнулася обличчям у ліжко.

– Можу організувати, – перш ніж життєрадісний родич подруги по чарці встиг щось сказати, щедро і дуже похмуро пообіцяла Лу, зітхнувши на ковдрі.

Ліжко жінки розділили по-сестринськи. При цьому Анна явно виявилася молодшою ​​сестричкою, адже їй дісталася власне ліжко, тоді коли ельфійці довелося задовольнятися тонкою ковдрою з собачої вовни. Принаймні вигляд ковдри відповідав саме цьому постачальнику.