Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 4. Повісті, Микола Васильович Гоголь

class="code">…Софі сиділа за столиком і щось шила. Я дивилась у вікно, бо я люблю розглядати перехожих. Але раптом увійшов лакей і сказав: «Теплов!» — «Проси!» — крикнула Софі й кинулась обнімати мене. «Ах, Меджі, Меджі! Коли б ти знала, хто це: брюнет, камер-юнкер, а очі які! чорні та ясні, мов огонь». І Софі побігла до себе. За хвилину увійшов молодий камер-юнкер, з чорними бакенбардами, підійшов до дзеркала, поправив зачіску і оглянувся по кімнаті. Я погарчала і сіла на своє місце. Софі незабаром вийшла і весело вклонилась на його шаркання; я ж собі так, ніби нічого й не помічаю, все дивилася у вікно, голову, одначе, нахилила трохи набік і намагалася почути, про що вони говорять. Ах, ma chére, про які дурниці вони говорили. Вони говорили про те, як одна дама, танцюючи, замість одного коліна та зробила якесь інше; також, що якийсь там Бобов дуже скидався у своєму жабо на лелеку і трохи був не впав; що якась там Лідіна уявляє, ніби в неї голубі очі, а тимчасом вони в неї зелені, — і таке інше. Куди там, подумала я сама до себе: коли порівняти камер-юнкера з Трезором! Небо! яка різниця! У камер-юнкера, по-перше, зовсім гладеньке, широке обличчя, а навкруги бакенбарди, ніби він обв’язав його чорною хусткою; а в Трезора мордочка тонесенька, і на самому лобі біла лисинка. Талію у Трезора не можна й порівняти з камер-юнкерською. А очі, манери, звички зовсім не ті. О, яка різниця! Я не знаю, чим він їй так сподобався. Чого вона від нього в такому захваті?..

Мені самому здається, що тут щось воно не так. Не може того бути, щоб її міг так причарувати камер-юнкер. Подивимось далі:

Мені здається, коли подобається камер-юнкер, то незабаром подобатиметься і той самий чиновник, що сидить у папа́ в кабінеті. Ах, ma chére, якби ти знала, що це за потвора! Справжня черепаха в мішку…

Що ж би то був за чиновник?..

Прізвище в нього пречудне. Він завжди сидить та гострить пера. Волосся в нього на голові дуже схоже на сіно. Папа́ часом посилає його замість слуги…

Мені здається, що це паскудне собача натякає на мене. Де ж у мене волосся неначе сіно?

Софі ніяк не може втриматись від сміху, коли дивиться на нього.

Брешеш ти, кляте собача! Який паскудний язик! Ніби я не знаю, що все те робить заздрість. Ніби я не знаю, чиї тут штуки. Це штуки начальника відділу. Заклявся ж чоловік на смерть ворогувати — і от шкодить та й шкодить, на кожному кроці шкодить. Подивлюсь одначе ще на один лист. Там, може, справа сама якось розкриється.

Ma chére Фідель, ти даруй мені, що я так давно не писала. Я сп’яніла була від щастя вкрай. Правду щиру сказав якийсь-то письменник, що кохання є друге життя. До того ж у нас в домі тепер великі зміни. Камер-юнкер тепер у нас щодня. Софі закохалася в нього до нестями. Папа́ дуже веселий. Я навіть чула від нашого Григорія, який замітає підлогу і майже завжди говорить сам із собою, ніби незабаром має бути весілля; бо папа́ доконче хоче бачити Софі чи за генералом, чи за камер-юнкером, чи за військовим полковником.

Чорт забери! я не можу більше читати… Все або камер-юнкер, або генерал. Все, що є кращого на світі, все дістається або камер-юнкерам, або генералам. Найдеш собі бідне багатство, думаєш рукою його досягти — зірве поперед тебе камер-юнкер або генерал. Чорт забери! Хотів би я сам зробитись генералом, не для того, щоб одружитися і таке інше. Ні, хотів би бути генералом для того тільки, щоб побачити, як вони будуть упадати і робити всі ці різні придворні штуки та еківоки, а тоді сказати їм, що я плюю на вас обох. Чорт забирай! Прикро! Я на клапті порвав дурного листа того собачати.

Грудня 3.

Не може того бути. Брехня! Не бути весіллю! Що з того, що він камер-юнкер. Адже це один тільки титул; не яка-небудь річ видима, яку б можна було взяти в руки. Адже з того, що камер-юнкер, не проріжеться третє око в лобі. Адже ж у нього ніс не з золота зроблений, а так само, як і в мене, як і в кожного; адже він ним нюхає, а не їсть, чхає, а не кашляє. Я вже кілька разів хотів зрозуміти, через що виникає вся ця нерівність. Через що я титулярний радник і з якої речі я титулярний радник? Може, я граф який-небудь, чи генерал, а тільки так здається, що я титулярний радник? Може, й сам я не знаю, хто я такий. Адже скільки прикладів у історії: який-небудь простий, не кажу вже дворянин, а просто який-небудь міщанин або навіть селянин — і раптом виявляється, що він який-небудь вельможа, а іноді навіть і государ. Коли в мужика та виходить часом таке, то що ж із дворянина може вийти? Входжу я раптом, скажімо, у генеральському мундирі: у мене і на правому плечі еполета і на лівому плечі еполета, через плече голуба стрічка — що? якої тоді заспіває красуня моя? що то казатиме й сам папа́, директор наш? О, це великий честолюбець! Це масон, доконче масон, хоч він і прикидається таким та отаким, та я зразу помітив, що він масон: він коли подає кому руку, то висовує тільки два пальці. Та хіба мене не можуть от зараз-таки настановити за генерал-губернатора[132], чи за інтенданта, чи за когось там ще іншого? Хотів би я знати, чому я титулярний радник? Чому саме титулярний радник?

Грудня 5.

Я сьогодні цілий ранок читав газети. Дивні діла робляться в Іспанії. Я навіть не міг до ладу розібрати їх. Пишуть, що престол скасовано і що тепер чини в скрутному становищі щодо обрання наслідника, і з того виникають заколоти. Мені здається те надзвичайно дивним. Як же може бути скасований престол? Якась, кажуть, дона має зійти на престол. Не може зійти дона на престол. Ніяк не може. На престолі повинен бути король. Та, кажуть, немає короля, — не може того статись, щоб не було короля. Держава не може бути без короля. Король є, та тільки про нього не знають. Він,