Валерія Оквітань - Фермерська романтика, Валерія Оквітань

Розділ 29

— Слухай, я знала, звісно, що між вами іскра пролетіла, але не думала, що Женька такий швидкий виявиться. Він зазвичай не активно спілкувався з дівчатами, останнім часом.

Вони оперлись на стільницю так, щоб у вікно бачити все, що відбувалось на кухні. Гості підтягувались. Їх зустрічали Святослав з Костиком. Найменший Станович радо приймав усі подарунки, які сунули йому в руки, щиро захоплювався ними, а потім віддавав батьку, який з посмішкою на обличчі відставляв їх убік.

Через відкрите вікно дівчатам добре було чути, що переважна більшість гостей питали куди ж поділася мама хлопчика, але Свят терпляче відповідав, що жінка приводить себе до ладу. 

— Та я  й сама здивувалась, — видихнула Тася, знову підносячи келиха до губ. — Ні, він симпатичний, вихований. Трохи з характером. Як згадаю ті перші дні та його неприязнь, аж здригаюсь. Але я не думала, що він отак відверто про все скаже.

— А чого ти дивуєшся? — глянула їй у вічі Ольга. — Скільки там того часу треба? Видно, зачепила ти його, якщо так швидко у всьому зізнався. Та й ти так рвалась втекти з нашого дому, що хлопець вирішив хапати тебе обома руками. Так би мовити, спіймати пташку, поки клітка відкрита.

— Думаєш таки зачепила? — в погляді дівчини виднілось питання, яке вона вже не раз собі ставила. А мала б не в себе питати й не в Ольги, а в самого Євгена, що так зачастив до її думок. 

— Чоловік тебе до колишнього відвіз, щоб ти речі свої забрала. Вже домовився про те, щоб водій автобуса, який тебе на зупинці забув - повернув все тобою загублене. Відверто зізнався в почуттях та сказав, що буде залицятись. І в тебе досі є питання?

Ольга відповідала насмішкувато, трошки грубо, але інакше Тасі було не пояснити. 

— Я не знаю, що тобі на це відповісти, — видихнула дівчина. Після, майже півгодинної розповіді Ользі всього, що сталось, вона почувала себе надто втомленою.  Навіть приготування до дня народження не так її виснажило, як проста розмова.

— А не треба мені щось говорити. Женька мав рацію,  придивись до нього. Сьогодні, можливо й завтра. Поспостерігай за тим, як він до тебе відноситиметься, а потім вже й будеш собі про щось думати, — Ольга поклала їй руку на плече, виказуючи підтримку. Жінка не приховувала, що хотіла, аби в них  щось вийшло. Але вирішувати однаково не їй. 

— Я спробую, — кивнула їй Тася, і Ольга засміялась, а потім і зовсім імпульсивно обійняла дівчину.

Такими їх і застав Ярослав.

— Гей, всі гості вже питають про них, а вони тут обіймаються замість того, щоб зустрічати їх, — хлопець з обуренням пройшов на кухню, зупиняючись навпроти них. — Вам не здається, що ви трохи знахабніли, га, дівчатка?

— Так вас там ціла юрба, — відставляючи свій келих та відриваючись від Тасі, з посмішкою мовила Ольга. — Та і я бачила, що Свят з усім справляється. Чого мені поспішати? Ще цілий вечір попереду.

— Але ти хитра лисиця, — примружився він. — А що це тут у вас? Шампанське? Дівчатка,  ви з кожною секундою мене розчаровуєте. Вам що, шкода було запросити мене на це алкофестиваль?

— Ніякий це не алкофестиваль! Ми знімаємо стрес. Все-таки ми гарно постарались аби на сьогодні все було готово. Яр, не роби мені нерви, ходімо краще до гостей, якщо ти так за них хвилюєшся. 

Хлопець намагався виправдатись, жартома звісно. Між ними були якісь особливі відносини. Побудовані на сарказмі та взаємних жартах один над одним. Тася сама не завжди розрізняла коли вони серйозно говорили, а коли  все ж жартували. 

— Йдемо, Тасю, нехай сам тут сидить, якщо вже вигнав нас звідси. 

Жінка демонстративно зачепила Ярослава плечем, але той лише хитро посміхнувся їм услід. Дівчата такі дівчата, скільки б їм не було років.

— Ти подумай над тим, що я сказала, — зігнувшись до її вуха, прошепотіла Ольга. — Або ні, не так! Ти обов’язково до нього придивись.

— Обіцяю,— так само тихо відповіла їй Тася і, в ту ж мить знайшла  поглядом Євгена, який також спостерігав за ними. Вони так і продовжували дивитись один на одного, ніби поглядами розмовляючи. Він все шукав на її обличчі бодай якісь емоції, а вона на його - натяк на брехню.

Та такі довгі погляди точно привертали б до них зайву увагу, тому дівчина, скинувши з себе всі важкі думки, направилася до Святослава з Костиком, поруч з якими вже стояла і Марія Олександрівна, а позаду них гордо височів Олег Богданович.

— О, а ось і мої любі дівчатка, — лагідно назвала їх обох Марія Олександрівна, люб’язно записавши Тасю в той же список. 

Женя лише потягнув кутики на таке звернення своєї мами. А Тася навпаки зашарілась. Про таку свекруху мріють напевно всі дівчата світу. Вона так трепетно відносилась до Ольги, ніби й не була чужою їй жінкою, а рідною матір’ю.  Саме тому те, що Марія Олександрівна добре ставилась і до Тасі створювало враження, що й сама дівчина була частиною їхньої родини.

— Доброго дня, — майже одночасно привітались дівчата з однією літньою сімейною парою, яка саме в той момент вручала маленькому хлопчику свій подарунок.

— Дякую вам, —  Костя з гучним захопленням глядів на іграшку, доки дорослі милувалися його реакцією.

— Вітання сімейству Становичів, — гучний голос незнайомого Тасі чоловіка, привернув увагу дівчини. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍