Стефанія Лін - Ставка ненависть, Стефанія Лін

Глава 28

Ми не встигаємо поговорити ще. Починається суд. Не знаю чому, та ми з Деймоном досі сидимо разом, поруч адвокат. Першу офіційну частину пропускаю повз. Нерви напружені, мозок намагається все одно викрутити інформацію так, щоб Поузі не постраждав, але скільки не думаю, скільки не намагаюся вигадати хоч щось — інших виходів не бачу.  Адвокати Дорана працюють. Розповідають суду та присяжним про мене та Деймона, оману й замах на вбивство. Дає свідчення сам Доран та Айла. Ерік розповідає, що був обманутим власником “Тріо”, а потім пережив стресову ситуацію через мене. Ділиться емоціями про те, що йому просто пощастило, адже ще одна яхта вийшла в океан. Вони й спіймали його ледь живого через холод. Потім Айла топить колишнього коханого. Завзято розказує про характер Поузі, ділячись історіями про спалахи агресії, ревнощі й імпульсивність. Суду надають покази тіней, що раніше працювали на Поузі. З кожною хвилиною рішучість залишає мене. Лише пальці Поузі стискаючи мої, додають трішки сил і віри. 

Нарешті кличуть мене. Захист працює, тож я слідую плану. Доводиться розповісти все з початку, де Доран заподіяв шкоду мені, а потім Деймон йому. 

— Він справді психопат, — вичавлюю з себе. Дивлюся на мого шаленого диявола. Красивий, навіть тут і зараз він дасть фору будь-кому. Намагаюся, щоб прочитав в очах — це не мої думки, а план його сім'ї. Його порятунок. — Деймон ненавидить, коли ображають слабших, тому захищав мене. Але це нічого не змінює, я все одно боюся його, — додаю. — Він змусив взяти участь у нападі на Еріка Дорана. 

— Але, якщо пан Ерік справді зґвалтував вас невже ви не хотіли помсти? Чому нікуди не звернулися? — втручається суддя.

— А що я могла? Хто я проти нього? 

— Тому скоїли самосуд. Вам пощастило, пані Крейвен, що Доран живий. Ви мусили звернутися до поліції та лікарні. Зґвалтування — серйозне звинувачення. 

— Ви зіштовхнули йогу крижану воду, — слово перейшло до адвоката Еріка. — У мене є відео. 

Всі затамовують подих. Адвокат Дорана вмикає відео, яке Грег показував мені раніше. Мої перші слова приглушені, зате чути останні, які сказав Деймон. Після цього суд йде на перерву. Я повертаюся на місце. Деймон усміхається мені, немов я тільки що виграла, а не програла його. Сівши поруч притуляюся до нього. Болить всередині усе. 

— Ти ж знаєш, що я мала сказати те, що казала? — запитую.

— Знаю,— Поузі обіймає, бере за підборіддя й цілує в губи. — Ти не повинна страждати через мої рішення.

— Деймон, — з мукою промовляю. — Рішення було нашим. Навіть моїм. 

— Але все організував я. — шепоче.

— То й що? Якщо тебе посадять, а мене виправдають, я не витримаю.

Хлопець вигинає темні брови. Сині очі спалахують подивом. Він не встигає відповісти, повертається суддя. Наш адвокат показує те ж саме відео, тільки тепер там чути увесь текст. Голос Деймона розноситься на всю залу засідання: “Довести твоє зґвалтування буде складно. Я не можу дозволити йому помститися потім за те, що тут було.” 

— Як бачите, Ліліт Крейвен не брехала. — лунає.

Далі я не чую, тому що викликають дівчину, котра знімала все на відео. Я не згадувала про неї, але тепер стає очевидним — вона єдина була свідком нашого жахливого вчинку.  Вона — та дівчина, котра відвертала увагу чоловіків й привела на палубу Дорана. В голові хаос. Все валиться. Наш захист наче тримається, та з кожною хвилиною розумію, що це провал. Надто багато всього. 

Врешті-решт суд йде приймати рішення,—  останнім він слухав самого Деймона,  — зібравши від обох адвокатів усе. Від нашого окремо довідку про психологічний стан Деймона Поузі та травми минулого, котрі вплинули на його життя зараз. Ми нервово очікуємо. Весь цей час мені хочеться вибити зуби Айлі за нахабну посмішку, й таки придушити надто вдоволеного Дорана, та я обираю провести хвилини з Поузі, а не витрачати час на них. 

— Ти впораєшся, — лунає над вухом. Деймон тримає в обіймах. Поруч з нами Еван та Колін, вся сім'я теж тут. 

— Яким би не було рішення, — каже Еван, — нічого не змінюється, — Деймон наш. 

— Знаю, — відповідає Поузі. 

— І Ліліт теж, — додає Колін.

Схлипую. Сховала обличчя на грудях Поузі й не можу повірити, що ми не змогли, не захистили… Провал повний! Доран переміг! 

— Хей, — рука Деймона пестить потилицю, перебирає волосся, — ти не будеш сама.

— Мені ніхто не потрібен, крім тебе, — бурмочу.

— Я повернусь.

— А як мені жити? — здавлено шепочу.

— Ми будемо з тобою, — Еван торкається спини.

— Я вдячна, але…

— …цього мало, — закінчує Колін. 

— Так.

— Не кисніть, — наказує Поузі, не бачу, але точно знаю, що всміхається. — Ми й не таке проходили. 

— Вірно, — Еван раптом позаду опиняється. Розумію, Деймона обіймає, щоб не змушувати мене відриватися від нього. — Це пройдемо теж. Подамо апеляцію. Не здамося.

Суддя повертається. Всі встають, чоловік зачитує рішення. Фактично не дихаю поки слухаю. Вирок лунає наче обіцянка смерті: Деймона визнали винним, ніяких послаблень не буде навіть враховуючи факти — він сяде на десять років за замах на вбивство. Для мене ж лише умовний термін на два роки. Чоловік радить подати в суд на Дорана за зґвалтування, і залишає зал. Одразу з'являються конвоїри. Підхоплюють Деймона під руки. Я не встигаю попрощатися. Ніхто не встигає. Леонард Поузі та його дружина кидаються до сина. Еван й Колін хапають друга за руки. Леона витирає сльози й шепоче йому якісь слова чутні лише йому. А я… падаю на коліна. Відчай розриває. В якусь мить Еван хапає під пахви й штовхає до друга. Падаю в обійми Деймона, цілую в губи востаннє вдихаючи запах шоколаду.

— Я чекатиму. Приїжджатиму. Я завжди з тобою. — шепочу.

Поузі дають мить, щоб зупинитися. Він притуляється до мого чола. Заплющує очі.

— Ти — найкраще, що могло трапитися з таким, як я, моя крихітко Ліліт. 

— Ти ж повернешся? — плачу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍