Ніл Гейман - Дітлахи Анансі

— Ти супергерой, а там твій бетмобіль?

— Ні.

— Це якесь збочення? Ти підбираєш кардиган під пуловер, одягаєш низку перлів і просиш називати тебе Дорою?

— Ні.

— В тебе ж там... не іграшкова залізниця?

Павук штовхнув двері до комірчини Товстуна Чарлі і водночас відчинив двері до своєї спальні. З вікна на всю стіну в іншому кінці кімнати виднівся водоспад, що розбивався об водяне плесо десь далеко у джунглях внизу. Небо за вікном було блакитнішим за сапфіри.

Розі пискнула.

Тоді обернулась, пішла коридором до кухні і визирнула з вікна на сіре, бліде і непривітне лондонське небо. Тоді повернулась:

— Я не розумію. Чарлі, що відбувається?

— Я не Чарлі,— зізнався Павук.— Придивися до мене. Придивися уважніше. Я ж навіть на нього не схожий.

Вона більше не намагалась його втішити. Очі в неї були круглі й настрашені.

— Я його брат,— продовжив Павук.— І я все зіпсував. Усе. І, здається, найкраще, що я можу зараз зробити — це забратись подалі з ваших життів і поїхати геть.

— А де Товстун... Де Чарлі?

— Не знаю. Ми побилися. Він пішов відчинити двері, а я пішов до своєї кімнати. Він не повернувся.

— Він не повернувся? І ти навіть не спробував з'ясувати, що з ним трапилось?

— Гм... Здається, його могла забрати поліція. Це так, припущення. У мене немає жодних доказів.

— Як тебе звуть?— вимогливо спитала Розі.

— Павук.

— Павук,— повторила вона. За вікном, над бризками водоспаду, вона помітила в повітрі зграю фламінго. У сонячному промінні їхні крила розпливались білим і рожевим. Величних птахів було видимо-невидимо, і Розі сумнівалася, чи бачила колись щось прекрасніше. Вона озирнулась на Павука, і, роздивляючись його, все не могла второпати, як їй узагалі могло здатись, що він і є Товстуном Чарлі. Якщо Товстун Чарлі був добродушним, відкритим і збентеженим, то цей чоловік нагадував зігнутий сталевий прут, який от-от спружинить.

— То ти таки не він?

— Я ж сказав тобі. Не він.

— То з ким же я... Кого я... Хто це був... З ким із вас я переспала?

— Зі мною,— зізнався Павук.

— Я так і подумала,— сказала Розі. А тоді з усіх сил дала Павуку ляпаса. Він відчув, як його губа знову закривавила.

— Напевне, я на це заслуговую.

— Звісно, заслуговуєш,— вона замовкла. А тоді спитала:— А Товстун Чарлі знав про це? Про тебе? Про те, що ти пішов зі мною на побачення?

— Гм, ну, так. Але він...

— Ви обоє хворі. Хворі, хворі злі люди. Сподіваюся, ви згниєте в пеклі.

Вона востаннє роззирнулась велетенською спальнею, визирнула з вікна на джунглі, на здоровенний водоспад, на зграю фламінго, і закрокувала коридором геть. Павук сидів на підлозі і почувався придурком, а з його губи струмочком сочилась кров. Він почув, як хряснули вхідні двері. Тоді підійшов до ванни і змочив у гарячій воді краєчок пухнастого рушника. Викрутив його і приклав до губи.

— Мені це все не потрібне,— сказав Павук уголос. Коли говориш вголос, брехати собі куди легше. — Ви всі були не потрібні мені тиждень тому і не потрібні зараз. Мені начхати. Мене задовбало.

Фламінго врізались у віконне скло, ніби пухнасті рожеві гарматні ядра, і скло розсипалося на друзки; скалки розлетілись кімнатою і повпивались у стіни, підлогу і ліжко. Повітря заполонили блідо-рожеві тіла, мішанина чималеньких рожевих крил і кривих чорних дзьобів. В кімнату увірвався рев водоспаду.

Павука притисло до стіни. Сотні фламінго, півтораметрових птахів із довжелезними шиями і ногами, відрізали його від дверей. Він звівся на ноги і ступив кілька кроків мінним полем злющих рожевих птахів, кожен з яких пильно витріщався на нього божевільними рожевими очиськами. Здалеку вони могли здаватись прекрасними. Один з них ущипнув Павука за руку. Шкіру не прокусив, але було боляче.

Спальня Павука була величенькою, але фламінго, які заходили на аварійну посадку, заповнювали її вкрай швидко. А в блакитному небі над водоспадом виднілася темна хмара, яка, схоже, була ще одною пташиною зграєю.

Фламінго дзьобались, дряпались і бились крилами, але Павук розумів, що це не найбільша проблема. Проблема полягала в тому, що його от-от могло задушити пухнастою рожевою ковдрою пір'їн із прикріпленими до них птахами. То був би неймовірно негідний спосіб загинути: бути роздушеним птахами, та ще й не надто розумними.

Думай, наказав він собі. Вони — фламінго. В них курячі мізки. А ти — Павук.

І що?— роздратовано відповів він сам собі. Скажи щось, чого я не знаю.

Ті фламінго, що вже були на підлозі, юрмились довкола нього. Ті, що в повітрі — пірнали поближче. Він натягнув на голову куртку, і тоді фламінго з повітря почали його бити. Відчуття були такі, ніби в нього стріляли курчатами. Він захитався, і його потягнуло донизу. Ну то нажахай їх, дурило.

Павук рвучко піднявся на ноги і побрів крізь море крил і дзьобів, аж доїси не дістався вікна, яке шкірилось уламками скла.

— Тупі птахи,— радісно заявив він. А тоді вибрався на підвіконня.

Фламінго не надто славляться гострим розумом або здатністю діяти в непередбачуваних обставинах. Якщо, наприклад, дати вороні пляшку з чимось їстівним і шматок дроту, та спробує зробити з дроту інструмент, щоб дістатись до вмісту пляшки. Фламінго ж спробує з'їсти дріт, якщо той схожий на креветку, та й якщо не схожий, теж спробує — раптом то якийсь новий сорт креветок. Тому навіть якщо в чоловікові, який стояв на підвіконні й ображав їх, було щось підозріле й непевне, фламінго цього не помітили. Вони витріщились на нього божевільними рожевими очима кроликів-убивць, а тоді кинулись у його бік.

Чоловік пірнув із вікна у бризки водоспаду, і тисяча фламінго стрибнули в повітря за ним. І зважаючи на розбіг, який потрібен фламінго, аби злетіти, багато з них камінням поляпались донизу.

Дуже скоро у спальні лишились тільки мертві або поранені фламінго: ті, які поламали собі крила, які повлітали у стіни або яких позатоптували інші фламінго. Ті ж, що лишалися досі живими, спостерігали, як двері відчинились, ніби самі собою, а тоді знову зачинились, але оскільки вони були фламінго, то не надто над цим замислювались.

Павук стояв у коридорі Товстуна Чарлі і намагався перевести подих. Він зосередився на тому, щоб припинити існування своєї спальні, хоч це йому й не подобалось: по-перше, він пишався своєю акустичною системою, а по-друге, там