Ніл Гейман - Дітлахи Анансі

Гаррісон. Підхопив запалення легень на інавгурації і помер. Був президентом сорок з чимось днів, і більшість із них вмирав у своєму кабінеті.

— Ага. А найдовше хто був?

— Франклін Делано Рузвельт. Був президентом три повні терміни і помер під час четвертого. Роззуємося тут.

Вони поставили взуття на камінь і пішли далі, до хвиль, вгрузаючись пальцями у вологий пісок.

— Звідки ти знаєш стільки всього про президентів?

— Коли я був малий, мій тато думав, що мені корисно буде побільше вивчити про них.

— Ага.

Вони зайшли до води, прямуючи до валуна, який з'являвся тільки у відпливах. За якийсь час Чарлі підняв хлоп'я і посадив собі на плечі.

— Татку?

— Так, Маркусе?

— Петунія каже, що ти знаменитий.

— А хто така Петунія?

— В дитсадку. Каже, що її мама має всі твої диски. І любить слухати твій спів.

— Ясно.

— То ти знаменитий?

— Не дуже. Тільки трішечки, — Чарлі поставив Маркуса на вершечок валуна, а тоді видряпався нагору сам. — Добре, готовий співати?

— Так!

— Що б тобі хотілося заспівати?

— Улюблену пісеньку.

— Не знаю, чи ця пісня їй сподобається.

— Сподобається, — в голосі Маркуса звучала певність стін і гір.

— Добре. Три... Чотири!

Вони разом заспівали «Жовту пташинку», яка того тижня саме була Маркусовою улюбленою піснею, тоді наступну за улюбленістю, «Гулянку зомбі», а тоді і третю за улюбленістю — «Із-за гір вона приїде». Зір у Маркуса був кращий, ніж у Чарлі, тому він першим побачив її, коли вони доспівували «Із-за гір вона приїде», і почав махати.

— Он вона, татку!

— Ти впевнений?

Ранкове марево розмивало край неба і моря до блідої білості, і Чарлі, примружившись, придивився до горизонту:

— Нічого не бачу.

— Вона пірнула. Скоро буде тут.

Почувся сплеск, і вона виринула прямісінько перед ними. Вона плюскотілась і хлюпалась на відстані руки на камені поряд із ними, зі сріблястим хвостом, зануреним в Атлантичний океан, із намистом краплин на лусці, із довгим помаранчево-червонястим волоссям.

Тепер вони співали втрьох — чоловік, хлопчик і русалка. Вони заспівали «Леді-мандрьоху» і «Жовту субмарину», а тоді Маркус навчив Русалку слів пісні з заставки до «Флінтстоунів».

— Він нагадує тебе в дитинстві, — сказала русалка.

— А ти хіба мене знала?

— Ви з батьком гуляли пляжем,— усміхнулась вона. — Твій тато... Дуже поштивий був пан.— А тоді зітхнула. Ніхто не зітхає так, як русалки. І додала: — Вам час повертатись. Скоро приплив.

Русалка відгорнула довгі коси назад і знову пірнула в океан. Тоді підняла голову, торкнулась уст пучками пальців і послала Маркусу прощальний повітряний поцілунок, перш ніж остаточно щезнути під водою.

Чарлі взяв сина на плечі, і вони почовгали морем назад до пляжу, де малий зісковзнув назад на пісок. Чоловік зняв борсаліно і вдягнув малому на вуха. Капелюх був на сина завеликий, але той заусміхався.

— Агов, — мовив Чарлі, — хочеш щось покажу?

— Ага. Але я хочу сніданок. Хочу оладків. Не, вівсянку. Не, оладків.

— Глянь-но, — Чарлі почав витанцьовувати чечітку, босоного відбиваючи ритм на піску.

— Я теж так можу! — заявив Мар кус.

— Справді?

— Дивися, тату! — і малий теж зміг.

Чоловік і хлоп'я протанцювали піском усю дорогу додому, наспівуючи вигадану просто на ходу пісню без слів, яка продовжувала лунати навіть після того, як вони пішли снідати.

Ніл Ґейман, 31 грудня 2004

Бог помер, а його дітлахи здіймають безлад!　

Пам’ятаєте пана Нансі з «Американських богів» — галантного добродія при капелюсі та в канаркових рукавичках, який завжди має кумедну оповідку напохваті? Так от, він помер. Помер, якщо вже відверто, геть неоковирним чином, створивши всім навколо самі лише незручності. Та, зрештою, ця історія — зовсім не про нього...　

Товстун Чарлі (зовсім не огрядний чоловік, якщо ви мене запитаєте; але цим прізвиськом його нагородив рідний татко — а такі прізвиська чіпляються намертво, як жуйка до підошви кедів) живе собі тихим життям у Лондоні, зводить цифри у таблички на роботі, а вечорами бачиться із крамунею - нареченою Розі... Ні-ні, не подумайте ні про які непристойності! Справа між закоханими рухається до весілля, і, звісно ж, чудовою ідеєю було б запросити татка Чарлі, аби той і помирився із сином, чи не так?

Чарлі впевнений, що це все лише накличе на нього халепу, але не знаходить аргументів, щоб заперечити коханій та її матері. І тоді, навідавшись у місця свого дитинства, у Флориду, Чарлі дізнається не тільки те, що його батько буводним з богів,— а й те, що всі божественні сили успадкував брат Чарлі, про якого той геть забув до сьогодні. І от тепер халепа справді починається!..

Карколомна пригода від Ніла Ґеймана — автора бестселерів The New York Times

Примітки

1

Кілька років тому Павук мав нагоду сильно розчаруватися у повній бочці мавпенят. Він зрозумів, що в цьому немає нічого надто цікавого (якщо не зважати на дивні звуки, які ті мавпенята видавали). Зрештою, коли тварини припинили видавати будь-які звуки, Павук під покровом ночі позбувся їх.

2

Корабель називався «Архіпелаг Радості», доки на борту не трапився спалах шлункового грипу, який потрапив до міжнародних новин. Очільник компанії, що не розмовляв англійською так добре, як йому гадалося, вдався до дешевої, без зміни ініціалів корабля, спроби ребрендингу, тож тепер корабель звався «Атака Репету».