Аліса Маіс - Зрада. Не фригідна дружина, Аліса Маіс

— Але знаєш, люба, – продовжувала вона довірливо, – як подумаю, скільки доведеться переоформляти… Нехай буде!

– Мені подобається ваша назва. Вона вигідно виділяється на тлі всяких… «Олімпіків» і «Елітів», я так думаю.

— Мила, а ти маєш рацію. Дійсно! – подивилася на мене уважно Катерина. – Як ти кажеш, тебе звати, мила голубонько?

Так, можна сказати, почалася дружба.

Катерина веліла звертатися до неї «на ти», зрештою, між нами було лише дванадцять років різниці; а я натомість попросила частіше називати мене на ім'я… Приблизно раз на тиждень ми ходимо разом до невеличкого ресторанчику, де я їм якийсь салат, спостерігаючи, як Катерина поїдає другий біфштекс поспіль.

Вона говорить, що просто любить життя.

Любить їжу, алкоголь, секс, чоловіків, дорогі речі. У неї все це є, хоча Катерина й натякає іноді, що за ласку їй доводиться доплачувати. Ця жінка взагалі не перестає дивувати мене своєю відкритістю, відвертістю, прямотою.

Від такої подружки нічого не приховаєш.

– Віто! – гучно оголошує вона про моє прибуття навіть раніше, ніж я встигаю привітатися з дівчатками. – До мене, – робить широкий жест і ховається за дверима. Я сміюся, кидаю сумку на свій робочий стіл і повільно, трохи погойдуючись, іду до своєї начальниці.

– Привіт, Кать.

– Ну?! Як там пройшло возз'єднання? Дамір просив вибачення?

– Ох… Просив, просив. Дай віддихатися хоча б, – я сідаю на м'який диванчик у кутку. – До речі, Павлови не погодилися на той будинок, що я показувала?

– Ні, поки що ні. Та це й не важливо, не погодяться вони, погодяться інші, будинок же чудовий, – на одному подиху вимовляє. – Ти мені про чоловіка скажи.

– Ну… Усе пройшло добре.

– Деталі, – стрясає вона руками.

– Ми говорили, так… – киваю, і вона теж, – багато говорили. Він розповів, що обірвав зв'язки з батьком, юридичні я маю на увазі, і… Ну. Начебто й усе, так?

Я тягну час, чітко розуміючи, що розповідати Катерині про Даміра було досить необачно. Щоправда, виходу в мене не було, Катерина влаштувала мені справжній допит, щоб з'ясувати, як довго я зможу працювати в офісі, як довго –вдома, і чи планую після декрету працювати тут на повну ставку і чому.

– Ти що сама-то вирішила?

– Я дозволила йому залишитися в місті.

– У квартирі? – охає Катерина.

– Ні, Дамір житиме окремо.

– Ну це розумно, так… Тому що тобі ж не можна, ну, ти розумієш, – підморгує Катерина, і вмощується поруч зі мною. – Якщо такий мужик поруч, хто втримається?

Я тактовно мовчу.

Хочеться сказати, що, ось, я б утрималася, але на моїх губах нещодавно висохла слина Даміра, тож… Загадково промовчати зараз – оце справді розумно.

– Слухай, а ти ж мені обіцяла його фото показати. Пам'ятаєш? Сказала: «як приїде і якщо ми щось вирішимо в позитивному ключі, бла, бла…» Показуй вже Дамірчика.

Катерина смішно закушує губу, поки я беруся виконувати обіцянку.

У телефоні в мене безліч фото чоловіка, але всі вони ще з часів «до зради». Я нічого не видаляла, не стирала, хоча, зізнаюся, моменти слабкості траплялися. Обираю одне з найсвіжіших фото, на якому Дамір у чорному піджаку і білій сорочці усміхається в камеру, справжній красень.

– Боже мій! – давиться повітрям Катерина. – Такий брюнет, а ці очі… Лінія підборіддя, а фігура… Боже. Зараз кисневе голодування в мене настане від такої краси… — обмахується долонею. – Так значить твоє дівчатко буде брюнеткою, з карими очима, такий типаж!

– Чому брюнетка…?

– Ну, дивись, – віддає вона телефон, – ти блондинка, очі блакитні. Це рецесивні гени. А в нього – темні очі й темне волосся – домінатні, – вона несподівано знову вихоплює телефон. – Ух, я б сказала, що в нього не тільки гени домінантні, Віто… Хапай і тримай його!

– Так, – беру смартфон назад. – Повернемося до моєї доньки.

– Точно, так. Тож… Буде дівчинка більше на тата схожа.

– Татова донька, – усміхаюся я.

Від подальших розпитувань Катерини мене несподівано рятує клієнт.

До самого кінця робочого дня вона то підморгує мені, то посміюється. Чомусь усі навколо впевнені, що в нас із Даміром щось буде. Дратує. Ще більше дратую себе я сама, адже думаю про всякі «альтернативи» – так би мовити, приємні й безпечні для здоров'я. Ще думаю перевірити, як поживає моя плацента, раптом ситуація вирівнялася і мені вже можна. «Мда, – кажу я сама собі ввечері, – ну ти даєш, Віто, ці твої пріоритети».