Джессіка Таунсенд - Невермур. Випробування Морріґан Кроу

— закричала Фен, що була далеко попереду. Вони наздогнали її. — Про що ви там позаду шепочетесь?

— Ні про що, — пирхнула Морріґан, а Готорн сказав:

— Езра Сквол.

— Езра Сквол? — Фен ледь не задихнулася. — Давно вже я не чула цих слів. Звідки ви знаєте ім’я Езри Сквола?

— Звідки ти знаєш Езру Сквола? — запитала Морріґан. — Це твій друг?

Фен мала глибоко ображений вигляд.

— Це має бути смішно? Ні, найбільший негідник на світі не мій друг, дуже дякую.

— Найбільший негідник на світі? — запитала Морріґан. — Що ти…

— Просто припини говорити про Езру Сквола, добре? — сказала Фенестра, стишуючи голос і роззираючись. Такою серйозною і схвильованою Морріґан її ще не бачила. — І це не смішно — жартувати про дружбу з Дивосмітом. Якщо хтось почує тебе…

— З… з Дивосмітом? — Морріґан зупинилася. — Езра Сквол — це Дивосміт?

— Я сказала припинити говорити про нього. — Фен повернула на проспект Волохокрильця, залишивши приголомшених Морріґан і Готорна стояти в тиші.

Тільки коли вони дійшли до кімнати Морріґан і вмостилися в ліжках (цього вечора це були два гамаки, що гойдалися поруч), друзі нарешті заговорили.

— Це може бути інший Сквол.

Морріґан пирхнула.

— Ага. Я впевнена, що навколо ходять десятки Скволів.

Вони мовчали декілька хвилин, а тоді…

— Я ідіотка, — тихо сказала Морріґан. — Містер Джонс розповів мені… він сказав, що Езра Сквол — це єдина жива людина, яка може контролювати дивію. Це і є воно, правда? Це і є Дивосміт.

— Думаю, так.

— Звичайно. Я така тупа. — Вона сіла і звісила ноги з гамака. — Чому тоді найбільший негідник, який будь-коли жив, захотів мене за ученицю? Він думає… — Вона ковтнула клубок у горлі. — Він думає, що я теж погана?

— А тепер ти справді тупа, — сказав Готорн, теж сідаючи. — У тебе б не вийшло бути поганою. Ти не для цього створена. Я міг би бути поганим. У мене прекрасний злий сміх. Мва-ха-ха-ха-ха-ха!

— Замовкни.

— Мва-хааааахаааа-ха-ха… — Він відкашлявся. — Ох, це зробило трохи боляче моєму горлу. Мва-ха-ха…

— Готорне, замовкни, — обірвала його Морріґан. — Ти… Ти думаєш, я можу бути…

— Що, поганою? Ти серйозно? — Він нахилився, щоб подивитися на неї. — Ні! Морріґан, звичайно ти не погана. Не сміши мене.

— Це пов’язане з прокляттям, я знаю. Вони праві.

— Хто?

— Усі. Мій батько. Айві. Реєстратура Проклятих Дітей — усі вони, вся Республіка! Я проклята, тож, мабуть…

— Але Юпітер казав, що прокляття не…

Морріґан не слухала.

— …мабуть, це воно робить мене поганою.

— Ти не погана!

— Тоді чому найбільший негідник на світі захотів узяти мене за ученицю?

Готорн якусь мить подумав, кусаючи губу, а тоді тихо сказав:

— Можливо, Юпітер знає.

— Юпітер. — Серце Морріґан забилося швидше. — То ти думаєш… думаєш, я маю розповісти йому?

Готорн насупився.

— Ну так. Так, звичайно, маєш. Ти повинна! Це ж Дивосміт.

— Але я ніколи його не бачила! — запротестувала Морріґан. — Я бачила тільки його помічника. Ти чув Даму Чанду і Кеджері — сам Дивосміт ніколи не зможе повернутися до Невермура. Місто його впустить.

— А якщо він знайде спосіб? — запитав Готорн. Морріґан побачила дедалі більший жах на обличчі друга. І вона ненавиділа себе за це. — Можливо, саме тому містер Джонс тут? Це серйозно, Морріґан.

— Я знаю, що це серйозно! — сказала вона, так сильно гойдачись у своєму гамаку, що ледь не випала з нього. — Ти чув, що сказала Фен? «Це не смішно — жартувати про дружбу з Дивосмітом». Що, як Юпітер подумає, що ми з Езрою Скволом — друзі? Що, як він не захоче більше бути моїм наставником? І що, як Смердюк дізнається… — Вона зупинилась, думаючи про інспектора Флінтлока. Ніби йому потрібна була ще якась причина, щоб відправити її з Невермура. — Готорне, якщо я не потраплю в Товариство, мене виженуть із Невермура. — «І Переслідувачі з Диму й Тіні чекатимуть», — подумала вона, але не могла змусити себе сказати це вголос.

Готорн був нажаханий.

— Ти справді думаєш, що… ти справді думаєш, що Юпітер міг би…

— Я не знаю, — чесно сказала Морріґан.

Юпітер обрав її, врятував і захищав, хоча вона була проклята. Але якщо найбільший негідник світу також обрав її… чи цього досить, щоб він передумав? Морріґан не хотіла перевіряти.

Готорн устав із ліжка і почав міряти кімнату кроками, нервово збуджений.

— Ми не можемо дати їм тебе вигнати. Я не дозволю. Але нам потрібен план. Наприклад, такий: якщо ти знову побачиш містера Джонса, ми все розповімо Юпітерові. Все. Якщо ні — просто зачекаємо, коли закінчиться останнє випробування, коли ми обоє будемо членами Товариства Дивообраних і ніхто не зможе вигнати тебе до Республіки. І тоді розповімо йому. Добре?

— Добре, — сказала Морріґан. Вона почувалася винною через те, що приховує від Юпітера таку велику, жахливу таємницю, а ще більше через те, що втягує в це Готорна, але було неймовірно приємно чути, як друг каже ми замість ти. Вона глибоко вдихнула. — Добре, гаразд. А до того часу…

— Я не розкажу жодній душі. — Готорн простяг свій мізинець на знак обіцянки, схвильовано, але впевнено, і Морріґан подала йому свій. — Обіцяю.

Розділ сімнадцятий. Битва Різдвяного вечора

Зима Першого

Грудень був найскладнішим місяцем у «Девкаліоні». Фойє постійно гуло від нових гостей, які прибували з усієї Вільної Держави, щоб відсвяткувати Різдво у великому місті.

Одного холодного ранку на початку зими Морріґан прокинулась і побачила, що за ніч її новий дім перетворився на різдвяну казку. Зали були прикрашені дзвіночками і сосновими гілочками, фойє освітлювали мерехтливі ялинки, поцятковані сріблястими прикрасами. У Димовій залі викочувались смарагдово-зелені хвилі диму з сосновим ароматом уранці, червоно-білі смугасті з запахом карамельної тростини — в обід, а ввечері та вночі її заповнювали пахощі теплих імбирних пряників.

Навіть люстра святкувала. Весь рік вона повільно росла і тепер нарешті виросла, але останні два місяці вона змінювалася кожні декілька днів, ніби «Девкаліон» не міг вибрати її остаточну форму. Тож цього місяця вона побувала мерехтливим білим ведмедем, величезним зеленим вінком, блискучою синьою ялинковою іграшкою, а тепер над фойє висіли осяйні золоті сани.

У Джекалфаксі Різдво означало прикрашання дерев скромного розміру і розвішування рідкуватих різдвяних вогнів (якщо Бабуся мала особливо святковий настрій, чого майже ніколи не траплялось). Іноді Корвус брав Морріґан із собою на щорічну Канцлерську різдвяну вечірку, де про неї шепотілися нудні політики та їхні нудні родини.

Але в Невермурі Різдво святкували цілий місяць без