Світлана Талан - Букет улюблених квітів

мною? — запитала Тамара і, не чекаючи на відповідь, підвелася. — Якщо не даси мені спокою, я напишу заяву до поліції, — сказала вона стишеним голосом і, підступивши до чоловіка майже впритул, аби зазирнути просто в очі, додала: — Добре затямив? Я не жартую.

Саме в цей час двері кабінету відчинилися й на порозі постала Лариса. Вона завмерла на місці, жалкуючи, що не постукала: жінка знала, що отримає від Анатолія на горіхи, але йти назад не наважувалася.

— Вибачте, — пробелькотіла вона.

— Ларисо, заходь, — озвався до неї чоловік. — Ми вже скінчили розмову.

— Вона гарна, — майже прошепотіла Тамара, — а ось ти — гівно. Чи знає вона про це?

Тамара всміхнулася самими кутиками вуст і мовчки вийшла з кабінету. У неї палало обличчя від сорому. Лише зараз вона осягнула всю непоміркованість свого спонтанного поривання все з’ясувати. Жінка картала себе за те, що порушила власне правило ніколи нічого не робити, коли засмучена або збуджена. Вона почувалася однією з тих дуреп, які бігають до чоловіка на роботу, щоб з’ясовувати стосунки. Тамарі кортіло якомога швидше подітися звідси.

— Це ж треба так принизитися! — лаяла вона себе. — Улаштувала скандал, як базарна баба!

Додому повертатися їй не хотілося, і Тамара надумала прогулятися сквером. Жінка знайшла суху лавку й довго сиділа на ній, поринувши в роздуми.

— Напевно, Толик не причетний до нічних візитів, — зробила висновок Тамара, намагаючись придушити всюдисущі сумніви. — Переночую сьогодні деінде, а на ранок гляну, чи квіти будуть знову, — вирішила вона. — Якщо ні, то мої припущення правильні — букети приносив Анатолій.

Тамара зателефонувала Галині та напросилася до неї переночувати.

— Приходь хоч зараз! — сказала їй сестра.

— Барса ввечері погодую та й прийду, — пообіцяла жінка.

Уперше за останні ночі Тамара спала добре. Її не мучили спогади, вона не прислухалася до кожного звуку за вікном і вранці почувалася бадьоро. Учорашня сварка з Толиком здалася їй дитячою витівкою. Нашвидкуруч приготувавши сніданок, сестри перекусили, і Тамара поквапилася додому. На ґанку квітів не було.

«Я не помилилася, — подумала вона. — То робота Толика».

Тамара обіцяла зателефонувати сестрі, що й зробила.

— Нема квітів, — повідомила. — Отже, таки моя правда, їх носив Анатолій.

— Або хтось стежив за тобою і знав, що ти не ночуєш удома, — додала Галина.

— Я про таке не подумала, — промовила Тамара, замислившись.

Розділ 60

Маріуш прокинувся від спраги. Йому було так погано після вчорашнього, що раптовий напад нудоти прожогом погнав його до туалету. Чоловік виблював, а потім став під контрастний душ. Знайшовши у пляшці залишки мінеральної води, він на одному подиху вицмолив її до дна. Сьогодні він був сам собі огидний. Чоловік подивився в дзеркало: пом’яте, несвіже лице, налиті кров’ю очі. Він, який звик завжди ретельно стежити за собою, сьогодні бачив перед собою неохайне й недоглянуте відображення. Маріушу довелося визнати, що вчора він виявив слабкість, тож сьогодні мусить привести себе до ладу. Чоловік поголив голову, змив із неї залишки волосся холодною водою, підстриг борідку та вуса. Ще було треба прогулятися на свіжому повітрі й добре поснідати.

До обіду Маріуш займався собою, а потім пішов до ресторану, де замовив гарячий суп-харчо, відбивну зі свинини, гречку та салат із помідорів. Запивши обід кавою, чоловік став почуватися людиною. До готелю Маріуш не повернувся, а попрямував до свого «порше» й незабаром вискочив із міста на широку трасу. Він мав намір проконтролювати своїх підлеглих. З готелю чоловік не виписувався, думав за добу повернутися. Сидячи у своїй автівці, він опанував себе, наче знайшов колишнього Маріуша — самодостатнього й упевненого в собі.

Маріуш не помилився в доборі персоналу. Робота кипіла, продажі виявилися непоганими, тож посидівши у своєму глибокому та зручному шкіряному кріслі, поспілкувавшись із кожним працівником на керівній посаді, чоловік вирушив додому. Порівняно з готельною кімнатою його будинок здавався справжнім палацом. Він обійшов усі кімнати, повідчиняв вікна, впускаючи свіже повітря. Йти з дому не хотілося, але організм нагадав про себе голодом. Чоловік замовив у ресторані обід із доставкою й уже за годину, смачно поївши, міцно спав у своїй спальні.

Прокинувшись, Маріуш умився холодною водою, підступив до вікна. На подвір’ї був лад: доріжки чистенько заметені — ніде жодного листочка, кущі підстрижені, квіти доглянуті, газонна травичка зеленіє. Садівник, вочевидь, сумлінно виконував свої обов’язки за відсутності господаря.

«Отже, я можу довіряти всім своїм підлеглим, окрім Славка, — подумав Маріуш. — І Світлани».

Він відчинив шафу дружини, викотив велику валізу й узявся скидати туди весь її одяг. Застібнувши блискавку, стягнув валізу вниз і залишив біля дверей. Потім зателефонував жінці і, не давши тій розтулити рота, відкарбував:

— Речі твої я спакував, попросиш садівника, щоб відімкнув тобі будинок. Забереш валізу та прощавай. Ледь не забув — пігулки від вагітності, що ти забула вдома, я також поклав до валізи. Гадаю, вони тобі знадобляться.

До цього моменту Маріуш не знав, як йому діяти далі. Рішення з’явилося нізвідки, тут, у рідних стінах. Він не сумнівався, що воно єдино правильне.

Наступного ранку Маріуш відчинив сейф, узяв звідти пістолет «Макарова» та перевірив магазин — усі дев’ять патронів були на місці. Сховавши його до невеликої сумочки, перекинув її лямку через плече та вийшов із будинку. Ворота автоматично відчинилися, випускаючи з подвір’я синю красуню. Маріуш повертався, щоб утілити в життя свій план. Він був налаштований рішучо.

Розділ 61

Чудової, як на замовлення, днини Тамара запросила Маринку зі Славою в гості. Вона встигла навести лад усюди, крім літньої кухні. Звечора жінка спекла пиріг з молодою капустою, зробила кілька видів овочевих салатів, зготувала холодний борщ з молодого буряка та свіжих огірків. Тамара збиралася накрити стіл у дворі, на свіжому повітрі, але подумала, що буде негречно не запросити гостей до хати, та й Барс заважатиме, крутитиметься поряд. Вона розклала у вітальні стіл, застелила святковою білою скатертиною та заходилася його накривати.

Барс невдоволено обізвався з вольєра, щойно гості ступили на подвір’я. Тамара вийшла їм назустріч, привіталася.

— Знайомтеся, це моя найкраща подруга ще й похресниця Тамара, — відрекомендувала Марина. — А це мій друг Слава.

— Ми вже знайомі, — зазначила Тамара та привіталася з чоловіком.

Той простягнув господині дому квіти, пляшку червоного вина. Жінка провела гостей до кімнати, і вони сіли