Галлея Сандер-Лін - Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін

– Він самий, – Тимур, здається, навіть не думав іти. – Здібний хлопець, гнучкий. І почуття ритму хороше.

– Це чудово, партнерці з ним пощастить.

Гад підійшов ще на крок, змусивши Віолетту напружитися.

– Віоло, і довго ти будеш уникати мого погляду? – запитав глузливо. – Якщо що, у мене часу багато.

– Зате у мене занадто мало, он, учні вже йдуть, – за прихід підопічних вона схопилася як за соломинку і поспішила їм назустріч.

Діти привіталися спочатку з Тимуром (напевно, саме він до цього вів їх заняття), а потім і з Віолою, яку Гаджиєв представив як нового тренера. Президент (нарешті!) вийшов, потім увійшла ще одна юна пара, після чого дітлашня вишикувалася. Спочатку Віола влаштувала коротке знайомство, потім почала розминку, а далі по черзі попросила дітей показати, чому вони встигли навчитися, паралельно оцінюючи їх танцювальний рівень і навички.

І все б нічого, але під час заняття хтось прочинив двері й через щілину спостерігав за тренуванням. В принципі, це міг бути хто завгодно (можливо, хтось із батьків), адже її зал найближчий до холу, але по спині чомусь пройшов холодок і виникла стійка впевненість, що особистість спостерігача їй занадто добре знайома.

Тренування тривало, спостереження теж, і це неймовірно нервувало. Ну кому там кортить?! Гаразд пару-трійку хвилин подивитися, але цілу годину! Під час занять у клубі офіцерів батьки нерідко тихенько заглядали в зал, щоб подивитися, як успіхи у їхніх чад, але ніхто з них не викликав таких тривожних відчуттів. Якщо це таки Тимур, Віолетта йому висловить все, що думає з цього приводу. Працювати «під конвоєм» вона не підписувалася!

Віола намагалася відволіктися від наполегливого погляду, який пропалював навіть на відстані, і намагалася сконцентруватися на дітях. От вони були розумничками. Особливо її врадував маленький хлопчик кавказької зовнішності, який для свого віку танцював просто чудово. Він дивився на неї темно-карими, майже чорними кмітливими очками, уважно слухав і старанно повторював все, що вона показувала. Пощастило з ним батькам, далеко хлопець піде.

У Мурата була партнерка, Міла, чарівне русяве створення. Нижча за партнера на півголови, вона тягнулася за ним і теж дуже старалася. З усіх трьох пар цієї групи вони були підготовлені найкраще. Але чим більше Віолетта дивилася на хлопчика, тим сильніше в ній піднімалося незрозуміле занепокоєння. І коли після закінчення тренування на порозі показався Тимур, а маленький Мурат поспішив до нього і назвав татом, в грудях Віоли щось перевернулося.

Так ось він який, братик Стефана і Стефанії? Попрощавшись з іншими дітьми, вона ще уважніше вдивлялася в симпатичне личко хлопчика, але... не відчувала подібності. Кажуть, що для європейця всі китайці, корейці, японці та інші азіати на одне обличчя. Віола думала, що з кавказцями і арабами так само, проте зараз переконалася у зворотному. Може, малюк схожий на рідню по татовій лінії? Або на його зовнішність занадто вплинула кров Олени?

– Мурате, у тебе вже дуже добре виходить, – в голосі Гаджиєва було схвалення. – Відпрацюй ще ось це рух...

Віолетта дивилася, як її персональна Немезида спілкується із сином, і не впізнавала колишнього однокласника. Спокійно, доброзичливо, не тисне авторитетом, веде за собою, але не підганяє у спину. Хлопчик (скільки йому, п'ять?) повторює за тренером (і батьком), і виглядає це так зворушливо. Віола б ніколи не подумала, що з Гада може вийти хороший батько.

– Ну все, Мурате, біжи переодягатися, час іти додому, – Тимур м'яко поплескав хлопчика по темному волоссю, і той, сказавши Віолі «До побачення!», поспішив у роздягальню.

– Це був ти? – почала вона з місця в кар'єр, коли вони з колишнім однокласником залишилися наодинці. – Підглядав через щілинку.

– Не підглядав, а лише спостерігав за тим, як новий тренер виконує свою роботу і чи ладнає з дітьми, – відгукнувся він незворушно.

Чорт, і не заперечиш же, має право проконтролювати процес, принаймні в перший день.

– Сподіваюся, ти задоволений «перевіркою» і більше не будеш стояти у мене над душею під час занять? – роздратування в її голосі було через край.

– Якщо ти взяла групу мого сина, яку раніше вів я, у мене тепер у цей час «вікно». Так що... – Гад зробив невелику паузу, явно насолоджуючись моментом, – поки не впишу в нього який-небудь індів або іншу групу, буду приходити і дивитися, як ти вчиш Мурата. І наступного разу я планую офіційно сидіти в залі. Це ж мій клуб, маю право.

«Чудово просто!»

– Тобто моя думка в даній ситуації не враховується? – процідила вона.

Гад лише посміхнувся, абсолютно задоволений собою.

– До речі, ми не закінчили давню розмову... Може, покажемо дітям, як треба танцювати в парі? – він у три кроки опинився поруч. – Чи можемо навіть зараз попрактикуватися, поки малий переодягається....

– Ні, не покажемо! – відсахнулася Віола. – І практикуватися тим паче не будемо! – вона поспішила до виходу із залу. – Мій робочий день закінчився, так що на все добре, пане начальнику.

– Стривай! – Гаджиєв кинувся слідом і майже наздогнав її біля дверей.

– Моя дружина ж сказала, що її робочий день завершений! Хіба ні? – з коридору до них ступив Ярослав і, швидким рухом схопивши Віолетту за руку, завів собі за спину. – Думаю, вам, пане президенте, не варто зловживати своїм становищем. Я не настільки лояльний, як Віолетта.