Alek Sandra - Мій коханий ворог, Alek Sandra

***

Цілу дорогу Віола наярювала Антону. Але у нього був вимкнений телефон, тільки автовідповідач повторював одне і те ж. Звичайно, він напевно там насолоджується танцями стриптизерок, гуляють по повній, страшно навіть уявити яка "дич" робиться на парубочих вечірках. Хоча, яка мені різниця, чим він там займається, мені треба просто поговорити з ним про ситуацію з Святославом. Може він залишить нас у спокої. Вона почувалася якось не добре, певно дійсно випила зайвого. Можливо її закачало:

- Зупиніть авто... Щось мені не добре! - вона вискочила із авто, як ошпарена і її одразу вивернуло. Її чорна сукня, була зіпсована.

- З вами все гаразд? Можливо, вам потрібна допомога? - через відкрите вікно з боку водія, крикнув таксист.

- Так, так! Все добре! Просто випила зайвого! - запевнила його Віола сідаючи назад в авто.

- Моя Оленка теж так думала, а через 7,5 місяців народився наш син! - недоречно пожартував таксист. Ці слова одразу привели Віолу до тями:

- Ні, ви що жартуєте? - вона запротестувала. І одразу зайнялася чищенням своєї брудної від блювоти сукні, вологою серветкою: - Краще відвезіть мене додому. І чим швидше, тим краще! - наказала вона чоловікові.

- Звичайно, що я пожартував! Ми вже майже на місці! - запевнив її таксист.

Вона була одна в своєму порожньому великому будинку. Без Святослава він здавався таким похмурим і холодним. І це він лише на добу поїхав з її батьками і Анею на дачу, щоб наловити з дідусем риби. А що буде, коли він виросте і в нього з'явиться своє життя, своя сім'я? Що вона робитиме тоді без нього? Адже, останніх п'ять років, він був єдиним промінчиком в її похмурому і самотньому житті. Були різні чоловіки, які хотіли познайомитися з нею, поспілкуватися. Але, вона не дозволяла цього нікому, адже одного разу їй вже розбили серце. Так, ще був Андрій, якому вона була вдячна за підтримку, але і він її зрадив. Зрадив, одразу після того, як зробив їй пропозицію. Вона теж не була свята. Але, як після такого взагалі довіряти чоловікам? Єдиний чоловік, яким вона дорожила - був її син. Але, якщо і його у неї заберуть, вона цього не витримає. Так, вона розуміла, що коли син виросте і захоче піти, їй доведеться його відпустити. Але, тільки не зараз... Зараз вона не була готова жити без нього. А якщо Антону вдасться його забрати? Адвокат, з яким вона консультувалася сьогодні сказав, що в Антона є невеликий шанс виграти справу! Але, запевнив, що суди триватимуть довго і це може травмувати дитину. Тому, краще вирішити це питання до початку судових слухань і до того, коли їй прийде повістка до суду. Але, як їй врегулювати свої відносини з Антоном? Як зізнатися Святославу, що вона обманювала його п'ять років, а його тато Антон? А якщо він не пробачить їй? Він всього лише дитина і ще не розуміє усіх нюансів дорослого життя. Боже, що робити? Як вчинити в даній ситуації? Антон і так ненавидить її, а якщо ще й Святослав її зненавидить, що тоді? Вона заплуталася...

***

Вона знову вирішила набрати Антона. Цього разу вона почула кілька довгих гудків, а після голос Антона сказав:

- Я біля твого будинку, відчини двері!

- Чорт забирай! - подумала вона, а в голос додала:

- Я не вдома! - її серце забилось частіше.

- У тебе всюди горить світло! Відчини ці чортові двері, чорт забирай! - трохи підвищеним тоном сказав Антон.

- Давай поговоримо іншим разом, Святослав вже спить! - вона не на жарт розхвилювалася, а її голос почав тримтіти.

- Віоло, годі з мене цієї брехні! Святослав мені прислав селфі з шашликом і написав, що він прекрасно проводить час на дачі з бабусею і дідусем! Відчини негайно ці кляті двері, або я їх зараз виб'ю! - він з силою вдарив кулаком у двері. Він справді був розлючений. Вона брехала, вона брехала йому постійно. А він так її колись кохав. В його бардачку валялася обручка, яку він так їй і не подарував. Обручка, якій вже 6 років, яка припадала пилом в шухляді його батька і яку сьогодні йому повернули. Він хотів викинути її, але не зміг.

- Забирайся, інакше я викличу поліцію! - Віолі було страшно. Таким розлюченим, вона ще його не бачила.

- Віоло, відкрий двері і ми спокійно поговоримо! - трохи понизивши тон сказав Антон. - Я втомився!

Після його слів, Віола поклала слухавку і дверний замок клацнув, відкриваючи двері навстіж:

- Заходь! - Віола була пригнічена і налякана. Адже, не знала, чого зараз можна очікувати від Антона. Він був страшенно розлючений і трохи п'яний.

Він майже безшумно послизнув у прочинені двері й з шумом закрив їх:

- То ось де ти! Я тебе шукав. Анфіса сказала, що ти поїхала додому на таксі. - він глянув на неї з-під лоба.

- І ти приїхав сюди! Але, я тебе не запрошувала у гості! - Віола відійшла трохи у бік. Його очі метали блискавки.

- А мені не потрібне особисте запрошення, я батько твого сина! - він наближався до неї все ближче і ближче.

- У нього немає батька! - вона теж починала сердитися. Її образа на нього посилювалася. Вона так йому довіряла, а він безслідно зник з її життя. Вона так кохала його, а він забув її. Він не дотримався жодної обітниці, які вони дали одне одному. Вона була змушена брехати сину, бо не знала чи згадає він їх коли-небудь. - Залиш нас у спокої! 

- А що, якщо я не хочу! - він притис її до стіни. В її ніздрі вдарив аромат різких парфумів змішаний з легким перегаром.

- Що ти збираєшся зробити? - в її голову закралася дивна підозра.

- Чорт забирай, Віоло! Чому ти така вперта? - навіть матюки з його вуст звучали спокусливо. Їй подобалася його брутальність.

- Чорт, чорт, чорт! Про що я зараз думаю? Віоло візьми себе в руки! Так, я розумію, що ти ще трохи п'яна, але треба мислити раціонально! - її думки плутались в голові, а голос викликав сумніви:

- Я не вперта, я просто хочу, щоб ти пішов! - звичайно ж вона цього не хотіла.

- Ти справді хочеш щоб я пішов? - він сильніше притис її до стіни. Його губи наблизилися до її, здавалося вони от-от доторкнуться: - Але, я не збираюся виконувати твої забаганки!