Ю. Несбе - Мисливці за головами

Дюбвада був ступінь кандидата соціологічних наук, аналітична, інтелігентна манера вести розмову і явні таблоїдні здібності. Але не це, вочевидь, не це стало вирішальним для керівництва каналу, коли воно вибрало саме його ведучим дискусійної програми, а та робота, яку Одд Г. Дюбвад робив половину свого свідомого життя як ведучий новин. Ця робота полягала здебільшого в тому, щоб зачитувати готові тексти з правильною інтонацією і виразом обличчя, в правильному костюмі і з правильною краваткою, і, вочевидь, інтонація, вираз обличчя і краватка Дюбвада виявилися до такої міри правильними, що забезпечили своєму носієві вищий рівень довіри, ніж будь-якій іншій людині з нинішніх мешканців Норвегії. А високий рівень довіри — це саме те, що необхідно тому, хто веде програму на кшталт «Вечірньої редакції». Як не дивно, бездоганності іміджу Одда Г. Дюбвада тільки посприяли його неодноразові зізнання в тому, що він обожнює свої рейтинги і що на редакційних нарадах саме він, а не керівництво каналу, просував найбільш комерціалізовані проекти. Одд Г. Дюбвад бажав чути від своїх гостей висловлювання провокаційні та хвилюючі, а не усілякі там сумніви, міркування і неоднозначні думки, більш доречні в газетах.

На питання ЗМІ його незмінною відповіддю було:

— Чи варто доручати дискусії про королівську родину, названих дітей у гомосексуальних сім’ях і зловживання страхових компаній якимось несерйозним діячам, коли ми можемо обговорити все це у «Вечірній редакції»?

«Вечірня редакція» мала безсумнівний успіх, а Одд Г. Дюбвад був зіркою. Тобто зіркою такої величини, щоб після гучного скандалу і не менш гучного шлюборозлучного процесу дозволити собі одружитися з однією з юних зірок жіночої статі з того ж каналу.

— На сьогодні у нас дві теми, — промовив він голосом, що вже трохи вібрував від стримуваного смакування, проникливо дивлячись з екрана. — У першій частині програми ми підіб’ємо підсумки однієї з найкривавіших драм за всю історію Норвегії. Після місяця напруженої роботи поліція стверджує, що зуміла нарешті звести докупи всі лінії так званої «Справи Граафа». Вона включає в себе вісім навмисних убивств. Чоловік, задушений у себе на фермі в околицях Елверума. Четверо поліцейських, збиті на смерть викраденим трейлером. Жінка, застрелена у себе вдома в Осло. Поки нарешті головні дійові особи не застрелили одне одного в тонсенхагенському будинку. Останній епізод було, як відомо, зафіксовано на відео завдяки тому, що в будинку було встановлено систему автоматичного спостереження, і ці кадри встигли обійти увесь Інтернет за останні тижні.

Тут Г. Дюбвад додав пафосу:

— Та окрім усього зазначеного, у центрі цієї дивної історії виявилося всесвітньо відоме полотно Пітера Пауля Рубенса. Картина «Полювання на калідонського вепра» зникла після Першої світової війни і вважалася безповоротно втраченою. Поки нарешті чотири тижні тому не знайшлася… — Г. Дюбвад навіть затнувся від захвату: —…в норвезькому сільському туалеті!

Тут Одд Г. Дюбвад був вимушений зробити проміжну посадку, перш ніж знову шугнути вгору.

— У нас у студії сьогодні гість, який допоможе нам дістатися суті цієї гучної історії. Бреде Сперре…

Г. Дюбвад витримав крихітну паузу, що була сигналом режисеру в апаратній перемкнутися на другу камеру. Оператор обирає план у три чверті, і камера наїжджає на єдиного гостя у студії, високого привабливого блондина. Дорогий костюм публічного чиновника, сорочка із розстебнутим комірцем, перламутрові ґудзики — все, напевне, продумано стилістом з «ELLE», з яким Сперре трахається потайки — чи майже потайки — від усіх. Тепер уже жодна телеглядачка не перемкнеться на інший канал!

— Як співробітник КРИПОСа ви очолили розслідування цих восьми убивств. У вас за плечима майже п’ятнадцятирічний досвід поліцейської роботи. Чи стикалися ви у своїй практиці із чимось подібним?

— Усі випадки різні, — сказав Бреде Сперре із невимушеною самовпевненістю.

Не обов’язково бути провидцем, аби здогадатися — пам’ять його мобілки зараз буде заповнена есемесками. Жінка, яка цікавилася, чи він самотній, і хоче випити кави із цікавою людиною, мати-одиначка, що живе на околиці Осло, має машину і купу часу на тому тижні. Молодий хлопець, якому подобаються дорослі рішучі чоловіки. А хтось пропустив вступ, перейшовши одразу до справи і надіславши своє фото. Найбільш вдале: чарівна посмішка, щойно від перукаря, святкова сукня із відповідним викотом. Можна і без обличчя. Чи без сукні.

— Та ясна річ, восьмеро вби-их — таке у нас буває не щодня, — додав Сперре. I уточнив, відчувши, що сказане звучало дещо зневажливо. — Не тут, і не в країнах, з якими нас зазвичай порівнюють.

— Пане Бреде Сперре, — сказав Г. Дюбвад, який ретельно ставився до того, щоб кілька разів повторити ім’я гостя на початку передачі, аби воно міцно зафіксувалося у пам’яті глядачів. — Ця історія викликала міжнародний резонанс. Але ж подібний резонанс викликано не стільки загибеллю вісьмох людей, скільки тим, що ключову роль у всьому цьому зіграла всесвітньо відома картина?

— Можливо, у всякому разі ця картина досить відома мистецтвознавцям.

— А тепер її можна сміливо назвати всесвітньо відомою! — перебив Одд Г. Дюбвад і спробував піймати погляд Сперре, можливо, для того, аби нагадати те, що вони обговорювали перед початком програми: вони — команда, яка має працювати злагоджено, аби розповісти публіці сенсаційну історію. Адже заниження славетності картини автоматично знижує сенсаційність!

— Що б там не було, картина Рубенса виявилася ключовим моментом, коли КРИПОС, за відсутності вцілілих у цій трагедії жертв та інших будь-яких свідків, зумів скласти докупи усі частинки цієї головоломки. Хіба не так, пане Сперре?

— Саме так.

— Остаточні результати вашого розслідування буде опубліковано завтра, та чи не могли б ви вже тепер трішечки розповісти нашим телеглядачам про справу Граафа, як усе відбувалося, від початку до кінця.

Бреде Сперре кивнув. Але замість того, щоб заговорити, підняв склянку з водою і відпив ковточок. Г. Дюбвад широко посміхнувся у правий край екрана. Можливо, вони обидва заздалегідь обговорили цей маленький фокус, цю паузу, яка примусить глядачів підсунутися на самий краєчок дивана і напружити очі та вуха. Чи Сперре сам підхопив режиcуру?

Поліцейський чиновник поставив склянку і вдихнув:

— Перед тим, як почати роботу у КРИПОСі, я, як ви знаєте, працював у Відділі пограбувань, де, зокрема, роз-лідував численні випадки викрадення художніх ціннос-ей, що траплялися в Осло впродовж останніх двох років. Однаковий почерк указував на те, що за цим стоїть певна злочинна група. Уже тоді в наше поле зору потрапило охоронне агентство «Три-поліс», оскільки більшість будинків, де сталися пограбування, було оснащено саме цією системою захисту. І тепер ми знаємо, що один з тих, хто стояв за крадіжками, працював якраз у «Триполісі». Уве Чикерюд мав доступ до ключів від помешкань і, окрім