Джулія Рейвен - Секс-сусід напрокат, Джулія Рейвен

Глава 22

Пройшов тиждень. Цілий тиждень пристрасного сексу, гарячих поз і небачених мною раніше пестощів. Довгі сім днів поцілунків, ніжних торкань, обіймів...

Невелика перерва, перекус і все починалося по новій.

Стіл, кухонний острівець, підлога, душ, пральна машинка, коридор, балкон... Господи, складно з першого разу згадати, де ми з Русланом тільки не кохалися. Немов зголоднілі тварини помітили своєю хіттю всі місця в моїй квартирі.

Мені довелося навіть брати лікарняний та просити Іру, щоб вона прикрила мене в університеті. Ні про яку роботу й мови не могло бути.

Які студенти? Яке навчання? Все не має значення.

Я й про розлучення з Ігорем забула, і про проблеми з батьками, і найголовніше, про роботу.

Адже всі мої думки були зайняті не сесією та парами. А красивим сусідом, який без особливих зусиль довів мені, що секс — це чудово.

Приємно, смачно, незабутньо.

Солодко і шалено.

Гаряче, надзвичайно, розпусно, іноді і дуже жорстко, грубо, але завжди з яскравими оргазмами і приємною втомою після.

Та не підібрати всіх епітетів, щоб описати те, що я пережила за цей тиждень.

Здавалося, я пройшла прискорений і дуже насичений курс сексу та тілесних насолод від досвідченого секс-гуру Руслана.

Без зайвих слів він дістався моїх чутливих зон, про існування яких я й не підозрювала. Мочка вуха, шия, ключиця, зап'ястя, поперек, попа, стопи...

Та чорт забирай, під його пальцями я була суцільною ерогенною зоною!

Сьогодні мені довелося вийти в університет. Сусід теж не міг прогулювати свої зміни, і наш секс-марафон різко скінчився. Хоча Руслан пообіцяв, що ми незабаром знову його продовжимо. І щоб я сильно не розслаблялася. Без сексу ми точно надовго не залишимося. Тільки треба трохи попрацювати, щоб нас не звільнили.

Не знаю, як назвати наші стосунки з сусідом, але мені вони безперечно подобалися. Це було не просто секс. Це було щось більше. Дружба, душевний зв'язок, можливо… навіть кохання? Ем, ні, про кохання поки що зарано говорити. Не хочу поспішати. Колись, добре не подумавши, я погодилася вийти заміж за Ігоря. Невпевнена у своїх почуттях, я зважилася сказати «так» у вінчальній сукні.

І чим воно обернулося? Його багаторічними зрадами та зневагою мене як жінки?

Дякую, але більше я не повторю подібне. На все свій час.

З Русланом все буде інакше. Я впевнена. По іншому ніяк.

Я стомлено потяглася на стільці і кілька разів розім'яла затерплі м'язи шиї. До консультації із дипломником залишалося близько тридцяти хвилин. Якраз встигну сходити до бібліотеки за необхідними книгами та монографіями, а може й капучино з автомата вип'ю.

Взяла сумку, закинула туди ручку з блокнотом і неквапом попрямувала в бік центрального книгосховища. У коридорі було гамірно. Студенти снували туди-сюди, швидко обідали на широких підвіконнях і голосно розмовляли про щось своє. Деякі особливо старанні дівчата та хлопці, спершись спиною на стіни, читали та повторювали матеріал перед парами. Гортали зошити і про себе промовляли начитану лектором інформацію.

З першого погляду було зрозуміло — сесія у розпалі.

— Тетяно Юріївно. Тетяно Юріївно, Таню, — крізь метушливий натовп студентів долинуло до мене. Я розгублено обернулася, шукаючи очима, хто ж мене покликав. Ні, все-таки не почулося.

— Тетяно Юріївно!

За кілька метрів від мене, захекавшись, стояв наш ректор, професор технічних наук, Іван Геннадійович. Підтягнутий чоловік похилого віку, з пишними вусами і сивою борідкою. Найкращий друг мого батька і в минулому його послідовник. Він дістав з кишені льняну хустинку і з особливою ретельністю витер краплинки поту на лобі.

— Знову кондиціонер зламався, втретє за місяць, — пояснив мені Іван Геннадійович свою надмірну пітливість, — дістала ця спека. Тридцять п'ять градусів! Тридцять п'ять, уявляєте?

Я знизала плечима і вимучено посміхнулася. Літо цього року і справді вийшло особливо нестерпним. Гаряче повітря, пекуче сонце і зовсім без дощів.

— Приділіть мені кілька хвилин, нам треба поговорити, — суворо додав ректор, доки я міркувала про погоду.

Мамцю. Зараз мене лаятимуть. І до ворожки не ходи. Тільки за що?

Невдалий стриптиз, прогули, розлучення? Чи ще щось?

Я стільки всього встигла наробити останнім часом, що навіть боюся уявити причину моєї майбутньої догани.

— У мене через пів години консультація… Мені в бібліотеку треба, — я спробувала уникнути неприємної розмови. Видихнула, нервово стиснула ремінець сумки.

Звук дзвінка сповістив про початок пари, і студенти ритмічно побігли по аудиторіях.

— Тетяно Юріївно, — ректор фамільярно підштовхнув мене до першого-ліпшого кабінету, — я ненадовго Вас затримаю, встигнете ще до бібліотеки.

— Ну гаразд, якщо ненадовго… — тихо прошепотіла. Пройшла всередину та зупинилася біля столу. Іван Геннадійович повільно підійшов до мене і, схрестивши руки на грудях, витріщився на мене.

— Ви мені нічого не хочете розповісти? — нарешті спитав він, і я відчула в його голосі ледь прихований гнів.

Серце зробило кульбіт майже до шлунка, дихання сперло.

Думки роєм бджіл гасали по голові. Все. Я попала.

Напевно, таки, Чернов здав мене. І зі стриптизом, і бійкою у клубі. Тому Іван Геннадійович так злиться на мене.

Чи справа не в Чернові?

Ректор дізнався, що я не хворіла? Знає, що лікарняний підроблений? Чи що? У чому справа?

— Я… ем… я… — пробурмотіла, задихаючись від паніки. Що сказати? Що ж таке вигадати, щоб не отримати догану? Але нічого на думку не спадало путнього і я продовжувала нерозбірливо мукати. — Я не знаю, що Ви хочете почути. І за що Ви на мене сердитесь, — я кинула спробу виправдатися і сказала, як є.

Гордо вирівняла спину і чекала на наступну відповідь ректора. Але він не поспішав говорити, ніби давав мені останній шанс зізнатися самій. Але тільки в чому? В чому я маю зізнатися?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍