Данило Туптало - Житія Святих - Вересень, Данило Туптало

може сховатися місто, що стоїть на верховині гори", бо сцілення недужим, що чудесно від них бувало, ніби велеголосні труби по всьому краю тому про них звістило. У той час царював Максиміян злочестивий, а країною тією володів Фронтон, князь. Прочувши про свя тих дів, повелів схопити їх і привести перед себе. Овечки Христові, яким не шкодили пустельні звірі, схоплені були від людей звіроподібних і звіроноровних і перед мучителя приведені. Стали на суді нечестивих три дівиці, як три ангели, їм би не перед чоловіком, а перед самим славленим у Тройці Богом стояти, не достойні були очі грішних людей на святокрасні лиця їхні дивитися, котрі сяяли ангельською красою та благодаттю Святого Духа. Здивувався мучитель на таку красу їхню, бережену в пустелі, якої і в домах царських не побачиш ніколи, і хоч тіла їхні численними працями та постами були до кінця умертвлені, однак лиця дівочої вроди своєї не втратили, більше її здобули, бо де духовних радощів та веселощів серце є виповнене, там не може зів'янути цвіт краси обличчя, як у Писанні: "Як серце веселиться, лице цвіте". І це нічого, коли часом хто має повстримність, бо це замість постаріння красою красить лиця людські, як Даниїла і з ним трьох юнаків; у них, що жили в пості та в повстримності, краса перевищувала усіх царських юнаків; те саме було видно і в святих дівах, що було дивно людському розуму, коли бачив пустельні квіти і дочки Божі, що красою своєю і добротою перевищували всяку вроду дочок людських.

Запитав же їх князь спершу про імена та батьківщину. Вони сказали, що від імені Христового християнами звуться, при хрещенні ж імена прийняли такі: Минодора, Митродора та Німфодора, народжені у тій країні Витинійській від одного батька й матері. Тоді проказав князь до них мову свою, лестощами до свого злочестя приводячи їх і кажучи: "О діви красні! Вас великі боги наші полюбили і такою красою пошанували, вони ж і великими багатствами пошанувати вас готові, тільки ви їм честь воздайте і з нами принесіть їм жертву та поклоніння, я ж вас перед царем маю похвалити. А коли побачить вас цар, то полюбить вас і багатьма пошанує дарами, за великих бояр своїх вас віддасть, і будете більше інших жінок чесні, славні й багаті". Тоді Минодора, старша сестра, мовчазна, розтулила вуста свої, кажучи: "Бог нас створив і образом своїм прикрасив, йому кланяємося, іншого Бога, окрім нього, і чути не хочемо. Дарів же і почестей так потребуємо, як хто потребує сміття, що його ногами топчуть. А що доброрідних чоловіків від царя свого нам обіцяєш, то хто може ліпший бути Господа нашого Ісуса Христа? Йому ми вірою заручились, чистотою злилися, душею пристали, любов'ю з'єдналися, і Він є наша честь, і слава, і багатство, і від Нього не тільки ти і цар твій, але весь світ цей відлучити не зможе". Митродора ж сказала: "Яка ж користь людині, що здобуде весь світ, але душу свою занапастить?" — що-бо нам світ цей супроти улюбленого Жениха і Господа нашого: болото супроти золота, тьма супроти сонця, жовч супроти меду, і чи ж заради світу марнотного маємо відпасти від любові Господньої й погубити душі наші? Хай так не буде!" Мучитель же рече: "Багато говорите, бо не бачите муки й не прийняли ран. Коли те пізнаєте, інакше говорити будете". Відповіла із ревністю Німфодора: "Чи муками й ранами нас застрашити хочеш? Збери тут із усього всесвіту мучительне знаряддя: мечі, рожна, кігті залізні, заклич усіх мучителів із цілого світу, з'єднані всі різновиди мук і поверни їх на слабке тіло наше, побачиш, що раніше всі ті знаряддя поламаються і всім мучителям руки втомляться, і всі різновиди мук твоїх висякнуть, ніж ми Христа нашого відкинемося, за Нього-бо гіркі муки солодким раєм, а тимчасова смерть вічним життям нам стануть". Князь же рече до них: "Раджу вам як батько, послухайте мене, діти, і принесіть жертви богам нашим, адже єдинородні ви є сестри, не захочете бачити одна одної безчестя й сорому наповнених і як люті муки терпите, не побажайте цвіт краси вашої зів'яну-тим бачити. Чи ж не добре кажу я, чи ж вам не на користь слова мої, воістину батьківську раду даю вам, не бажаючи бачити вас оголених, битих і терзаних і на частки роздроблюваних. Повиніться отож повелінню моєму, щоб не тільки від мене, але й від царя благодать знайшли, і, все добре прийнявши, в гаразді проживете дні ваші, коли послухаєте мене нині. Коли ж ні, тоді гіркі біди й тяжкі болі обіймуть вас і загине краса лиць ваших". На ці слова відповіла Минодора: "Нам, судде, лестощі твої не є приємні, ні загроза страшна; знаємо, що насолоджуватися з вами багатствами, славою і всіма насолодами тимчасовими — це вічну собі гіркоту готувати в пеклі, терпіти ж тимчасові за Христа муки — це вічну собі на небесах радість випросити, і ті гаразди, що нам обіцяєш, є непостійні, і муки, якими нам загрожуєш, є тимчасові. Нашого ж Владики й муки, що уготовано тим, котрі ненавидять його, є вічні, а безліч бла-гості, що прибережено тим, що люблять його, є безмежна. Через це не хочемо ваших благ і не боїмося мук, бо тимчасові є; боїмося ж мук пекельних і поглядаємо на небесні блага, бо вічні є, а найбільше через те, що любимо Жениха нашого, тому і вмерти за нього бажаємо, умерти однодушно вкупі, щоб виказати: є ми сестри духом більше, аніж тілом. І як єдине нас нутро народило у світ, так єдина за Христа мучителька смерть хай виведе нас із цього світу і хай єдиний прийме нас палац Спасів, і так не розлучимося поміж себе навіки". По тому, звівши очі горі, зітхнула і каже: "О Ісусе Христе, Боже наш! Не відкинемося від тебе перед людьми, і ти не відкинеш нас перед Отцем своїм, що є на небесах!" І знову до мучителя каже: "Муч, отож, о судде, тіло наше, яке тобі гарним бачиться, покрий його ранами, жодної ліпшої прикраси тілові нашому не може бути: ні золото, ні маргарити, ані багатоцінні одежі, як рани за Христа вашого, їх же здобути давно жадаємо!" Князь же до неї каже: "Ти старша є і літами й розумом, мала б інших навчати, а їх розбещуєш. Послухай-но мене, молю тебе: створи повелене, поклонися богам, щоб і ті, на тебе дивлячись, те саме вчинили". Відповідає