Теодор Драйзер - Стоїк, Теодор Драйзер

«Максим» 1900-х років. Натерта до дзеркального блиску воском чорна підлога, що відбиває червоні, у помпейському стилі, стіни, визолочену стелю й переливчасті вогні трьох величезних кришталевих люстр із незліченними підвісками. Окрім входу й виходу ввесь простір уздовж стін заставлений червоно-коричневими диванчиками, і перед кожним маленький затишний столик, накритий для вечері. Суто французька атмосфера, що має вивільнити почуття й думки, досягти ефекту, якого всі шукають у наші дні й знаходять тільки в одному-єдиному місці — у Парижі. Щойно ви входите — то відразу впадаєте у блаженне забуття. Навколо типи, костюми і прояви темпераментів усіх національностей світу. Це пишний парад багатства, слави, титулів, могутності, влади — і все це туго затягнуте у звичну, традиційну форму світських умовностей і водночас прагне звільнитися від них.

Ейлін відчула надзвичайне захоплення, розглядаючи публіку і водночас помічаючи, що на неї теж дивляться. Як і передбачав Толліфер, його друзі трохи спізнилися.

— Напевно, цей шейх десь заблукав, — сказав він.

Але за кілька хвилин з’явилися дві пари — місіс Брейнерд зі своїм греком і місіс Торн зі своїм арабом. Шейх привернув загальну увагу, публіка пожвавішала й загомоніла з його появою. Толліфер узявся командувати напівдюжиною офіціантів, що, як мухи, кружляли навколо столу. Шейх, на втіху Толліфера, одразу ж потягся до Ейлін. Її округлі форми, золотаве волосся й біла шкіра зачарували його сильніше, ніж тонка й менш пишна грація місіс Брейнерд або місіс Торн. Він нікого не бачив, крім Ейлін, і, сівши коло неї, не припиняв ввічливо, але настійливо розпитувати її. Звідки вона приїхала? А її чоловік, напевно, теж мільйонер, як і всі американці? Чи не подарує вона йому на пам’ять одну зі своїх троянд? Йому так подобається їх темно-червоний колір. Чи була вона коли-небудь в Аравії? Їй би напевно сподобалося кочове життя бедуїнів. Аравія надзвичайно гарна країна.

Ейлін, відчуваючи прикутий до неї погляд його палаючих чорних очей, і поглядаючи на його смагляве обличчя з довгим горбатим носом, красиво підстриженою пещеною борідкою, була вражена і водночас спантеличена. Як-таки бути коханкою такої людини? Що сталося б з нею, якби вона справді поїхала до Аравії й опинилася в пазурах такого чудовиська? І хоча вона посміхалася й відповідала на всі його питання, їй було приємно почувати, що Толліфер і його друзі поруч із нею, незважаючи на те, що їх веселість, з якою вони споглядали цю картину, трошки зачіпала її.

Ібрагім, з’ясувавши, що вона проведе в Парижі кілька днів, попросив дозволу нанести візит. Він привіз свого коня на паризькі перегони, на Гран-прі. Місіс Ковпервуд повинна неодмінно піти з ним, подивитися на його коня. А потім вони могли б десь пообідати разом. Вона, звичайно, зупинилася в готелі «Ріц»? Ах... а його апартаменти на вулиці Саїд, по­близу Булонського лісу.

Упродовж цієї сцени Толліфер, що був у піднесеному стані, всіма силами намагався причарувати Меріголд, а та пощипувала його натяками на його романтичну прихильність до Ейлін, хоча характер цієї прихильності вона цілком зрозуміла.

— Скажіть, Брюсе, — дражнила вона його, — що ж ви лишаєте для всіх нас тепер, коли у вас таке розкішне забезпечення?

— Якщо мова йде про вас, вам варто тільки сказати мені, і я до ваших послуг. Не можу поскаржитися на великий попит.

— Хіба! Невже мій бідолашний такий самотній?

— Так, самотній. І навіть більше, ніж ви можете припустити, — серйозно відповів він. — А як ваш чоловік? Він не заперечуватиме проти сторонніх зв’язків?

— Нема про що турбуватися, — відповіла вона, посміхаючись і заохочуючи його. — Просто я зустріла його раніше, ніж вас. До речі, скільки років минуло відтоді, як ми бачилися з вами востаннє?

— О, чимало. Але хто винний? І що там з вашою яхтою?

— Це просто нанятий шкіпер, присягаюся. Чи не хочете відправитися в круїз?

Толліфер відчув себе в скрутному становищі. Ось одна з тих можливостей, про яку він лише мріяв, але зараз він ніяк не може нею скористатися. Він має виконувати свою угоду, бо інакше всьому цьому прийде кінець.

— Що ж, — сказав він посміюючись, — сподіваюся, ви не завтра відпливаєте?

— О ні!

— Але, якщо це серйозно, то бережіться!

— Ніколи не була більш серйозною! — відповідала вона.

— Подивимося. В усякому разі обіцяйте поснідати зі мною якось на цьому тижні. А потім ми з вами прогуляємося до Тюїльрі.

Невдовзі він розплатився по рахунку, і вони поїхали.

Північ. У Сабіналя. Звичайна метушня. Рулетка. Карти. Танці. Усамітнені групи, що ведуть жваві чи ліниві розмови. Сабіналь сам виходить привітати Толліфера і його друзів і пропонує розташуватися в його власних апартаментах до першої години, коли почнеться виступ популярної трупи російських танцівниць і співаків.

Сабіналь був власником непоганої колекції дорогоцінних каменів, середньовічного італійського скла й срібла, рідких східних тканин самого незвичайного забарвлення. Але сильніше враження, ніж всі його колекції, які він показував спокійно й невимушено, справляв він сам, загадковий, схожий на Мефістофеля, його магнетична сила, що діяла, мов опіум. Він знав стільки цікавих людей, бачив стільки цікавих місць. Він сказав, що восени має намір вирушити в подорож. Закриє на якийсь час свій заклад і виїде на Схід збирати всілякі рідкісні коштовності, які потім продасть приватним колекціонерам. Від таких подорожей чималий дохід.

Ейлін, як і всі інші, була зачарована Сабіналем. Їй страшенно сподобався цей будинок. Тим більше що обережний Толліфер нікому з них не пояснював комерційну основу його існування. Він потім надішле чек Сабіналю, але нехай вони підуть із враженням, що Сабіналь просто його друг.

Розділ 35

Важливість свого доручення Толліфер ще раз відчув, одержавши на третій день після приїзду Ейлін дві тисячі доларів від паризького агента Центрального нью-йоркського трасту, що ще до від’їзду повідомив його про те, щоб він сповіщав про своє місцезнаходження його лондонським і паризьким відділенням.

Що стосується Ейлін, то вона безсумнівно ставилася до нього дуже прихильно. Коли він годин через п’ять після їхнього візиту до Сабіналя подзвонив їй по телефону й запропонував піти куди-небудь поснідати, він почув по її тону, що вона зраділа його дзвінку. Це