Теодор Драйзер - Стоїк, Теодор Драйзер

відчуття дружньої близькості з людиною, що, схоже, справді цікавиться нею, її дуже тішило. У дечому він навіть чимось нагадував їй колишнього Ковпервуда: енергійний, щирий і доволі вправний.

Толліфер, посвистуючи, відійшов від телефону. Він і сам тепер ставився до Ейлін приязніше, ніж тоді, коли тільки-но отримав це доручення. Тепер він краще розумів, як багато для неї значила любов Ковпервуда і як нелегко було їй примиритися з такою втратою. Він і сам нерідко впадав у пригнічений стан з причин не зовсім відмінних, тож він їй щиро співчував.

Напередодні, в Сабіналя, коли Меріголд і місіс Торн розмовляли між собою і немов би ненавмисно не помічали її, він ловив на її обличчі вираз розгубленості й безпорадності. Через це він навіть ненадовго повів її до рулетки, аби відволікти грою. Певна річ, опіка над нею не обіцяє легкого життя. Але врешті це його робота, і від її успіху залежить його майбутнє.

Але ж, Господи, раптом подумав він: адже їй треба схуднути щонайменше фунтів на двадцять! І носити нормальний одяг. І навчитися тримати себе з людьми. Вона надто боязка. Її треба навчити повазі до самої себе, тоді й інші поважатимуть її. «Якщо я не зумію добитися, мені від неї буде більше шкоди, ніж користі, скільки б мені не платили!»

І Толліфер, який умів домагатися того, що йому хотілося, вирішив діяти негайно. Розуміючи, що його вплив на Ейлін залежатиме значною мірою від його власної витонченої зо­внішності, він доклав усіх зусиль, аби виглядати якомога краще.

Поглянувши на себе в дзеркало, він мимоволі посміхнувся, порівнявши себе з тим жалюгідним суб’єктом, яким він був усього півроку тому в Нью-Йорку. Розалі Харриген, нікчемна кімната і його розпачливі зусилля знайти роботу!

Його апартаменти в Булонському лісі були лише в декількох хвилинах ходи від готелю «Ріц». Коли він вийшов з під’їзду й покрокував залитою ранковим сонцем вулицею, будь-хто, дивлячись на нього, сказав би, що це безтурботний парижанин, улюбленець долі. Він перебирав подумки різні модні ательє, перукарні, модисток, яких він залучить до перетворення Ейлін. Він поведе її до Клоделя Ришара. Нехай той переконає її, що варто їй скинути двадцять фунтів, і тоді він придумає для неї такі туалети, що всі будуть дивитися на неї із заздрістю, і вона перша їх носитиме. Далі на бульварі Осман є ательє Краусмайєра. Подейкують, що його модельне взуття поза всякою конкуренцією. Толліфер переконався в цьому сам. А на вулиці Миру — які дрібнички, парфуми, які коштовності! На вулиці Дюпон — знамениті салони краси. І найбільш привілейований з них — салон Сари Шиммель. Ейлін необхідно познайомитися з нею.

У ресторані-балконі Наташі Любовської, звідки відкривався вид на парк і на собор Паризької Богоматері, за чашкою айс-кави і ґоґолем-моґолем Толліфер прочитав Ейлін лекцію про сучасні смаки і новинки моди. Чи не доводилось їй чути, що Тереза Б’янка, знаменита іспанська танцівниця, танцює в туфельках Краусмайєра? А Франческа, наймолодша дочка герцога Толле, є його покровительницею. А чи знає Ейлін, які чудеса в галузі відновлення жіночої краси творить ця Сара Шиммель? І він наводив приклади, називав імена.

Вони разом відправилися до Ришара, потім до Краус­майєра, потім до знаменитого парфумера Люти і звідти зайшли випити чаю в кав’ярні «Жерме». О дев’ятій вечора він заїхав за нею і повіз її обідати в «Кафе де Парі»; на обід були запрошені відома американська опереткова діва Рода Тейєр і її компаньйон на літо бразилець Мелло Барріос, один із секретарів бразильського посольства, а також якась Марія Резштадт, що походила чи то з Угорщини, чи то з Чехії. Толліфер познайомився з нею під час однієї зі своїх колишніх поїздок до Парижа. Вона була тоді дружиною представника австрійської секретної військової місії у Франції. Якось снідаючи в кафе «Маргері», Толліфер несподівано побачив: вона була зі знаменитим Сантосом Кастро, баритоном французької опери, який виступав зараз із новою оперною зіркою, американкою Мері Гарден. Толліфер дізнався, що чоловік Марії Резштадт вже помер, і схоже було, що й Кастро їй уже набрид. І якщо Толліфер вільний, вона буде рада зустрітися з ним. А оскільки за характером і віком вона більше підходила Ейлін, ніж його молоді приятельки, Толліфер вирішив познайомити їх.

Марія Резштадт дуже вразила Ейлін. Зовнішність її мимоволі приковувала до себе увагу. Висока струнка фігура, рівне чорне волосся, дивні сірі очі й сліпучий вечірній туалет, схожий на туніку із червоного оксамиту, що спадав мальовничими складками. Повна протилежність Ейлін — ніяких прикрас, гладке волосся, стягнуте вузлом на потилиці, відкрите чоло. У її поведінці з Кастро відчувалося, що вона не надто тримається за нього і то тільки через те, що його гучна популярність привертає увагу також до неї. Вона одразу почала розповідати Ейлін і Толліферу, що вони з Кастро тільки-но повернулися з подорожі по Балканах, і така відвертість, — Толліфер казав їй, що Марія Резштадт і Кастро просто давні знайомі — трохи вразила Ейлін, адже вона, попри свої особисті грішки, завжди благоговійно поважала світські умовності. Одначе ця жінка, така спокійна, самовпевнена, практично ні в що не ставить вимоги суспільства. Ейлін була зачарована.

— Ви знаєте, на Сході, — розповідала мадам Резштадт, — жінки справжні рабині. Насправді у них там вільні тільки циганки, але в циганок, звичайно, немає ніякого становища в суспільстві. А от дружини усіляких сановників і титулованих людей справжні рабині, живуть у страху перед своїми чоловіками.

Ейлін сумно посміхнулася.

— Мабуть, це не тільки на Сході... — сказала вона.

Марія Резштадт уважно подивилася на Ейлін, і губи її здриг­нулися в посмішці.

— Ні, — відповідала вона, — звісно, не тільки! І в нас тут є рабині. І в Америці теж, та-а-ак? — додала вона, вимовляючи слова на американський лад.

Ейлін розреготалася. Вона подумала про свою рабську прихильність до Ковпервуду. Але ж чому так? Чому ця жінка почуває себе такою незалежною, живе як хоче, ні до кого не прив’язана, принаймні це не приносить їй ніяких мук, тоді як вона... І їй дуже захотілося познайомитися ближче з цією Марією Резштадт, щоб навчитися в неї цьому спокою і вмінню зневажати суспільну думку.

Мадам Резштадт зі свого боку теж, очевидно, зацікавилася Ейлін. Вона розпитувала її про життя в Америці, запитала, чи довго вона пробуде в