Валерій Павлович Лапікура - Вовкулаки не пройдуть

горищі. Він аж пополотнів. Заспокойся, кажу, зараз за це не саджають. А він: так апарат же є… А я йому - апарат є, а статті немає, закони читай, Самуїле, а не оту дурню, що тобі підсовують.

- А поза Колодами?

- Та вже де тільки не шукав! Навіть на хутір заходив, думаю, раптом хтось його там бачив? Так ні. Манька на городі картоплю порпає. Нікого не бачила, нічого не чула. А де, питаю, подруга твоя? А вона, каже, спить. Вночі не виспалася, то оце зараз відсипається. От життя у людей, га? І вдень спить, і вночі спить… От хто б мені таке життя забезпечив?

Олексій розгублено тицьнув до рота сигарету, чиркнув сірником і припалив.

- Не тим боком! - засміялась я.

Брат подивився на сірник, потім вийняв з рота сигарету і, не встигла я крикнути: “Що ти робиш!”, як він стромив її назад уже припаленим фільтром. Коли відплювався, попив водички, роздивився у дзеркало попеченого язика і заспокоївся, - сів, зітхнув і замислено сказав:

- Слухай, там у списку є кандидат з оригінальним прізвищем Проти Всіх. Кожного разу балотується! Але чомусь за нього ніхто не агітує.

- А що тут агітувати? Якщо розібратися, то саме за нього всі й агітують: і “праві”, і “ліві”, і “центристи”, і отой “автономіст”.

- Видати, так і проголосую. Підтримаєш?

- Треба подумати.

- А коли мені думати? Та й у мене голова вже зовсім не фуричить…

- А ти фазу перемкни. І взагалі - готуй свою амуніцію і став будильника. Рано-вранці підемо брати твій головний біль.

- Що-що? Ти знаєш, де він? Ну, сестричка, ну міс Марпл!

- Не обзивайся. Скільки тобі казати: та в дівках посивіла, а у мене чоловік і діти… і двоюрідний братик, про якого теж дбати мушу, бо його мама у дочки живе.

- На коли ставити будильник?… Чекай, а чому не зараз?

- Зараз побачить, втече. А ми рано-ранесенько, ще до третіх півнів, візьмемо сонного і тепленького. Ага! Людям нічого не кажи, бо може, хтось із ним у змові. Покличемо, як самі підемо.

… Ми розбудили Кулькового начальника десь о пів на п’яту ранку. Це було важко, бо він, як сам пояснив, через усі ці клопоти безсонням замучився і оце тільки-но перед нашою появою задрімав. Але коли дізнався, в чому справа, миттю збадьорився:

- Ведіть!

І я повела їх на хутір Малі Пеньки, в обхід, не стежкою, а лугом, по росяній траві. Раптом із туману спочатку запахло сивухою, а потім щось забовваніло, як та мара…

- Привид! - дрижачим голосом прошепотів Кульків начальник.

- Я не привид! - ображено пробубоніло з туману. - Це я, Петя!

- Що ти там робиш, лишенько? Чого не спиш?

- Ото! Зате ви все на світі проспали. А я тут, між іншим, енело підстерігаю.

- Що? Що таке?

- А таке: я все вирахував. Раз вашого Кулька ніде немає, ніхто не бачив, значить, його вкрали оті, з іншої планети. Але, ви ж знаєте, вони людину спершу забирають, а потім назад віддають. То оце я й стережу.

- Петю, відбій! Сьогодні не прилетить, погода нельотна. Краще ходи з нами, тільки тихо. Як будеш добре поводитися, скажу Зятеві, щоб він тобі налив…

І Петя сумирно почалапав за нами.

- Я ж тут геть усе облазив! - прошепотів Шериф.

- Не там лазив. До хати заходив?

- А я маю право - без ордера? Тільки якщо сама пустить. А вона не пустила…

- Тому й не пустила.

- А ти впевнена, що ми його тут знайдемо?

- Впевнена. Ти сам мені все розповів… цить! Бо почують.

Ми прокралися подвір’ям тихо, що й собака не гавкнув. Власне, й гавкати не було кому, останній Рябко ще торік з голоду втік жебрати коло автозаправки. Хату оточили, заклякли попід вікнами. Коли з-під лісу, від пасіки, почувся півнячий крик, всередині щось заворушилося, закректало і почувся захриплий чоловічий голос:

- Мусько, Ганусько, а ви знаєте, що я їсти хочу?

- Миколочко, - заспівав у відповідь жіночий голосок, медовий, але з домішкою дьогтю. - А ти знаєш, що останнього разу я не кончила?

- Ну що ж я тобі можу зробити? - механічно буркнув Миколочка і одразу одержав:

- Як що? Піднімай свій “рейтинг” - і за роботу!

- Не мо-о-ожу…

- О, о, о! Так би одразу й признався. А то: ми все можемо, ми все можемо! Кожній жінці - по справному мужику! Он чого твої обіцянки варті!

- Та я ж - третій день вас обох!…

- То й що? Он у Марії коханий - десятьом раду дає!

Я спершу аж підскочила, коли почула: “у Марії коханий”, а коли допетрала, що мається на увазі мій кнур, не витримала і пирснула зо сміху.

- Ой! Хто там? - звереснули дуетом Манька і Ганька.

- А там