Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший 📚 - Українською

Андрій Хімко - У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший

226
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший" автора Андрій Хімко. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 203
Перейти на сторінку:
про відсут­ність отого збігу обставин міжнародних. Але зважуйте й те, що чомусь оті обставини дуже довго не сприяють нам, не приходять, а відтак вони є ще й результатом нашої глупоти та невштепурности.

-Проходьте, прошу! - тримав Карпо фірточку на пружині, трохи хвастливо, пропускаючи гостей у двір.

-То про викрадання та присвоєння всього нашого гість, по-вашому, правду говорив? - допитувався Пилип у вчителя.

-Хіба лише нашого, Пилипку? - аж спинився Кузьма Сидорович. - Сотні народів, і вже погноблених, і ще не погноблених, грабуються для російського панства-чванства, - всідався він на лаву в хаті поряд з іншими. 

-Правда й те, - продовжив, - що з російськими владцями нам хоч на якийсь час необійдно треба не мати нічого спільного, щоб і самим консолідуватися, і їм дати зрозуміти, що вони, це - вони, а ми, це - ми. 

-Це ж буде ворогуванням?! Обуряться, злютуються, озвіряться!    

-То ж то воно й є, Дорошевичу, що озвіряться, а чого б, здавалося? І, ба, ти лютуєш на мене, що я тебе чи ти мене не навідуємо? Що сусід твій живе своїм життям, а ти своїм? Ні, бо я живу своїм життям, а ти живеш своїм, а сусіда своїм, а в них ніхто не може жити своїм життям, якщо він не сильніший їх, а тільки їхнім! - почав розглядати захопливо і собі Таран поробки услід дружині, яка, вперше побачивши їх, не маласлів для похвали Карпові.

-Ви, Карпе, справді майстер дивовижний! - похвалила вчителька господаря і пішла, припрошена Ганною, у валькірчик.

-Я дійшов висновку якось, що в Росії жодний великий діяч, гуманний по духові, не жив у пошані та не вмирав своєю смертю, - говорив уже всім Таран. – Отож, Більський рече правду в отому безумовному необхідно-нашому відділенні від Росії, коли ми хочемо вижити як народ на землі.

-А про мандат Леніна, що ото він казав, мабуть вигадав? - спитав Карпо Кузьму Сидоровича.

-Чому ж вигадав? Йому в пеклі підступності доводилося вдаватися до блуду не один раз, - ніби аж співчував Таран вождеві. – Думаю, все Марксове та Енгельсове може бути переглянуте без тенденції і навіть прийнятне, тоді як все Ленінове в часи його влади не відповідне, а лише штучно причеплене та й тільки. Роззброєна по закінченні громадянської війни від власної армії Україна - шляхом таємних убивств рідних конармів, комкорів, комдивів і комполківців, як Щорс, Думенко, Пархоменко, Куліш, Демченко й інші, та перекидів решти їх у союзні формування, як Коцюбинський, Антонов-Овсієнко, Якір тощо, чи відправки червонокозацьких загонів, що не позарилися на землю, для створення революції в Китаї, як Примаков, - доживає останні воєнізовані дні лише в лавах і школах Червоних старшин, які безумовно будуть у найближчім часі розфор­мовані і навіть знищені, як, приміром, Латиські стрілки, що не вписали­ся в ідеали новоімперів.

Оте ж буде і є почасти вже охрещеним упресі сьогодні національним хвильовизмом, шумкізмом та економічною волобуєвщиною, проти яких вис­тупив Каганович, як неугодних прогресивній Росії буржуазних культурни­ків у газеті “Більшовик України”. З писанини цього бомолоха і велико-імперська економіка мусить бути панівною в Союзі, а для обміну досвідом і союзної сув’язі слугуватиме уведення планової міграції в інореспубліки росіян та, завдяки двопідданству і двогромадянству, інонаціоналів у Росію, а для чого, питається? Та для створення штучного, в суто імперському інтересі, русифікаторства інонародів. Примітно, що в тій пи­санині кремлівський посланець-бомолох бореться і проти буржуазного сіо­нізму, посилаючись на Маркса, а за суттю - змагає за дореволюційне рабовласництво і переродження та переведення членів більшовицької пар­тії на колії всевладних проросійських великих владодержців, як основи ленінського вчення, - був аж незрозумілим вислід учителя присутнім...

-Ти чого, Петрику?! - тихо нагримав Карпо на сина, що невпоміт як з води виріс між шафою і порогом, слухаючи. - Геть мені з очей! - сердито повторив він, і той шмигнув у кухоньку, як змело його, аж Тарано­ві шкода стало малого...

Громадка людей у Карповій хаті, як у ступі, товкла ще довго промову Більського, дошнипувалася та виясняла зерна в сказаному, уточнювала і сумнівалася, жалкувала і надіялася на “а може”, поки під вечір врешті і порозходилася, таки вирішивши, що “треба проводити українізацію, а там видно буде”.

Карпо, провівши до хвіртки і подружжя Таранів, подякував їм за відвідини, припросив для годиться не минати його двору, побажав за звичаєм “Ідіть здорові!” та й узявся за порання, бо Тодося весь день, видно, не було вдома. На тому і кінчилася пам’ятна неділя для нього. Почуте в тартаку і вдома не полишало його довго-довго. Воно з’являлося і більше винило його за червонокозацтво, протестувало, аж не було від нього рятунку.

Може б воно і забулося, як все забувається, та вже наступного тижня все місто було ожурене  сумними поодинокими тривожними дзвонами із собору і з церкви на Ярах та каланчі, сповіщаючи про чиюсь незвичайну смерть. А слідом і Карпо дізнався, що упокоївся протоієрей Ярема після допиту його в ДПУ. Більше того, начальник допру Бергавінов, як вияснилося, вів ціле слідство про лекцію Більського, викликаючи присутніх на тартаку на допити, і екзарх Ярема звинувачувався в тому, що ніби квартирував того в себе кілька днів.

Жалобні дзвони на честь померлого розбудили місто, бо ж покійний бут праведним отцем, хрестив майже всіх живих у ньому, благословляв, давав імена, сповідав та причащав. А тим більше, що його смерть сталася чи на допиті, чи по ньому, то це надавало і без того важливій події особли­вої ваги. Карпові довелося і хреста тесати, і домовину майструвати, і могилу копати, а потім і мари із мерцем нести на гору, і засипати яму та приохаювати горбик над покійником.

Виконуючи оте все, він увесь час чомусь думав, щоімудрий протоієрей пошився та вчинив гріх, як і мати та він, Карпо, не благословивши тоді Андрія і Лесю на подружжя, бо жили б вони оце собі, діток кохаючи, а так лише гріх непростимий усі взяли на душі. Отой гріх тепер лишив­ся тільки його, бо й мати, іекзарх пішли зі світу, а його лишили спокутувати провину, не знати і як

1 ... 53 54 55 ... 203
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший"