Аркадій Натанович Стругацький - Понеділок починається в суботу

Спочатку Роман ні сіло ні впало заявив, що тепер він знає таємницю Тунгуського метеорита. Він побажав повідомити її нам негайно, і ми з радістю погодились, як не парадоксально це звучить. Ми не поспішали приступити до того, що цікавило нас найбільше. Ні, ми зовсім не поспішали! Ми почувалися гурманами. Ми не накидались на наїдки. Ми вдихали аромати, ми закочували очі та цмокали, ми потирали руки, ми ходили довкола, ми передчували…

— Давайте, врешті-решт, внесемо ясність, — вкрадливим голосом почав Роман, — у заплутану проблему Тунгуського дива. До нас цією проблемою займались люди, абсолютно позбавлені фантазії. Всі ці комети, метеорити з антиречовини, самовибухові атомні кораблі, всілякі там космічні хмари та квантові генератори — все це надто банальне, а отже, далеке від істини. Для мене Тунгуський метеорит завжди був кораблем прибульців, і я завжди вважав, що корабель не можуть знайти на місці вибуху просто тому, що його там давно вже немає. Досі я думав, що падіння Тунгуського метеорита є не посадкою корабля, а його злетом. І вже ця чорнова гіпотеза багато пояснювала. Ідеї дискретної контрамоції дозволяють покінчити з цією проблемою раз і назавжди… Що ж трапилося тридцятого червня тисяча дев’ятсот восьмого року в районі Підкам’яної Тунгуски? Приблизно в середині липня того ж року до навколосонячного простору вторгся корабель прибульців. Але це не були звичайні, невигадливі прибульці фантастичних романів. Це були контрамоти, товариші! Люди, прибулі до нашого світу з іншого Всесвіту, де час тече назустріч нашому. В результаті взаємодії протилежних часових потоків вони із звичайних контрамотів, які сприймали наш Всесвіт, як фільм, пущений навпаки, перетворилися на контрамотів дискретного типу. Природа цієї дискретності нас поки не цікавить. Важливо інше. Важливо те, що життя їхнє у нашому Всесвіті стало підпорядковане певному ритмічному циклу. Якщо припустити для простоти, що одиничний цикл дорівнював у них земній добі, то існування їх, із нашої точки зору, виглядало б так. Упродовж, скажімо, першого липня вони живуть, працюють і харчуються достоту, як ми. Однак рівно, скажімо, опівночі вони разом із усім своїм обладнанням переходять не в друге липня, як це робимо ми, звичайні смертні, а в самісінький початок тридцятого червня, тобто не на мить уперед, а на дві доби назад, якщо міркувати з нашої точки зору. Точно так само наприкінці тридцятого червня вони переходять не в перше липня, а в самісінький початок двадцять дев’ятого червня. І так далі. Опинившись у безпосередньому наближенні до Землі, наші контрамоти зі здивуванням з’ясували, якщо не виявили цього ще раніше, що Земля здійснює на своїй орбіті вельми дивні стрибки — стрибки, які надзвичайно утруднювали астронавігацію. Крім того, перебуваючи над Землею першого липня в нашому літочисленні, вони побачили в самісінькому центрі гігантського Євразійського материка потужну пожежу, дим якої вони спостерігали в могутні телескопи й раніше — другого, третього і так далі липня в нашому літочисленні. Катаклізм і сам собою зацікавив їх, однак наукова їхня цікавість була остаточно розпалена, коли вранці тридцятого червня — в нашому літочисленні — вони помітили, що ніякої пожежі немає і близько, а під кораблем розстеляється спокійне зелене море тайги. Заінтригований капітан наказав посадку в тому самому місці, де він учора — в його літочисленні — на власні очі спостерігав епіцентр вогняної катастрофи. Далі пішло, як і належить. Заклацали тумблери, замерехтіли екрани, загриміли планетарні двигуни, в яких вибухав ка-гамма-плазмоїн…

— Як-як? — запитав Вітько.

— Ка-гамма-плазмоїн. Чи, скажімо, мюдельта-іонопласт. Корабель, огорнутий полум’ям, рухнув у тайгу і, природно, запалив її. Саме цю картину і спостерігали селяни села Карелінського та інші люди, що в подальшому увійшли в історію як очевидці. Пожежа була жахлива. Контрамоти визирнули було назовні, затрепетали і вирішили перечекати за тугоплавкими і жаростійкими стінами корабля. До півночі вони з трепетом прислухалися до лютого ревіння і тріскотіння полум’я, а рівно опівночі все раптом стихло. І не дивно. Контрамоти вступили у свій новий день — двадцять дев’яте червня за нашим літочисленням. І коли відважний капітан із величезними пересторогами наважився близько другої години ночі висунутись назовні, він побачив у світлі потужних прожекторів спокійне погойдування сосон й одразу ж зазнав нападу хмари дрібних кровоссальних комах, відомих під назвою гнусу або мошви на нашій термінології.

Роман перевів дух і оглянув нас. Нам дуже подобалося. Ми передчували, як точнісінько так само розтрощимо на друзки і таємницю папуги.

— Подальша доля прибульців-контрамотів, — продовжував Роман, — не повинна нас цікавити. Може, числа п’ятнадцятого червня вони тихо й безшумно, використовуючи цього разу нічого не запалюючу альфа-бета-гамма-антигравітацію, знялися з дивної планети і повернулися додому.

Може, вони всі до одного загинули, отруєні комариною слиною, а їхній космічний корабель ще довго стирчав на нашій планеті, занурюючись у вир часу, і на дні Силурійського моря по ньому повзали трилобіти. Не виключено також, що де-небудь дев’ятсот шостого чи, скажімо, дев’ятсот першого року набрів на нього тайговий мисливець і довго потім розповідав про це приятелям, котрі, звісно, ні на шеляг йому не вірили. Закінчуючи свій невеличкий виступ, я дозволю собі висловити співчуття славетним дослідникам, котрі марно намагались виявити що-небудь у районі Підкам’яної Тунгуски. Заворожені очевидністю, вони цікавились тільки тим, що відбувалося в тайзі після вибуху, і ніхто з них не спробував дізнатися, що там було до. Діксі.[21]

Роман відкашлявся і випив горня живої води.

— Хто має запитання до доповідача? — поцікавився Едик. — Немає запитань? Пречудово. Повернімось до наших папуг. Хто просить слово?

Слово просили всі. І всі заговорили. Навіть Роман, який трохи захрип. Ми виривали один в одного аркушик зі списком запитань і викреслювали запитання одне за іншим, і через якісь півгодини була складена вичерпно зрозуміла і детально розроблена картина спостережуваного явища.

У тисяча вісімсот сорок першому році в сім’ї небагатого поміщика і відставного військового прапорщика Полуекта Хрисанфовича Невструєва народився син. Назвали його Янусом на честь далекого родича Януса Полуектовича Невструєва, котрий точно передбачив стать, а також день і навіть годину народження немовляти. Родич цей, тихий скромний дідусь, переїхав до маєтку відставного прапорщика невдовзі після наполеонівського нашестя, жив у флігелі і займався вченими студіями. Був він дивакуватий, як і усі вчені люди, з багатьма химерами, однак прив’язався до свого похресника всією душею і не відходив від нього ні на крок, наполегливо упроваджуючи в нього пізнання з математики, хімії та інших наук. Можна сказати, що в житті молодшого Януса не було жодного дня