Аркадій Натанович Стругацький - Понеділок починається в суботу

і третього папуг? Як пояснити, що третій знає всіх нас, у той час, як ми бачимо його вперше?

(«Чому і від чого подохли папуги?» — додав я, але Корнєєв пробурчав: «Чому і від чого першою ознакою отруєння є посиніння трупа?» — і моє запитання не записали.)

Що об’єднує Януса і папуг?

Чому Янус ніколи не пам’ятає, з ким і про що він розмовляв учора?

Що відбувається з Янусом опівночі?

Чому У-Янус має дивну манеру говорити в майбутньому часі, тоді як за А-Янусом нічого подібного не помічалося?

Чому їх узагалі двоє, і звідки, власне, пішла легенда, що Янус Полуектович єдиний у двох особах?

Після цього ми якийсь час старанно думали, щохвилини зазираючи в аркушик. Я все ще сподівався, що мене знову осяйне благородний безум, але думки мої розсіювалися, і я що далі, то більше починав схилятися до точки зору Сані Дрозда: що в цьому інституті й не такі штучки відбуваються. Я розумів, що цей дешевий скептицизм є звичайним наслідком мого невігластва і незвички мислити категоріями зміненого світу, але це вже від мене не залежало. Все, що відбувається, міркував я, є справді дивовижним, тільки якщо вважати, що ці три чи чотири папуги — один і той самий папуга. Вони дійсно так схожі один на одного, що попервах я був введений в оману. Це природно. Я математик, я поважаю числа, і збіг номерів — особливо шестизначних — для мене це автоматично асоціюється зі збігом пронумерованих предметів. Однак зрозуміло, що це не може бути один і той самий папуга — тоді порушувався б закон зв’язку причин і наслідків, закон, від якого я аж ніяк не збирався відмовлятися через якихось нікчемних папуг, та ще дохлих на додачу. А якщо це не один і той самий папуга, то вся проблема стає мізернішою. Ну, співпадають номери. Ну, хтось непомітно для нас викинув папугу. Ну, що там ще? Лексикон? Подумаєш, лексикон… Напевне, цьому є яке-небудь дуже просте пояснення. Я зібрався було уже виголосити з цього приводу промову, як раптом Вітько сказав:

— Хлопці, здається, я здогадуюся.

Ми не сказали ані слова. Ми тільки повернулися до нього — одночасно і шумно. Вітько встав.

— Це просто, як паляниця, — сказав він. — Це тривіально. Це плоско і банально. Це навіть нецікаво розповідати…

Ми повільно підіймалися. У мене було таке відчуття, нібито я читаю останні сторінки захоплюючого детективу. Весь мій скептицизм якось відразу випарувався.

— Контрамоція! — вирік Вітько.

Едик ліг.

— Добре! — сказав він. — Молодець!

— Контрамоція? — запитав Роман. — Що ж… Ага… — Він завертів пальцями. — Так… Угу… А якщо так?.. Так, тоді зрозуміло, чому він нас усіх знає… — Роман зробив широкий запрошувальний жест. — Ідуть, значить, відтіля…

— І тому він питає, про що розмовляв учора, — підхопив Вітько. — І фантастична термінологія…

— Та зачекайте ви! — заволав я. Остання сторінка детективу виявилась написана арабською. — Зачекайте! Яка контрамоція?

— Ні, — сказав Роман із жалем, і зараз же з обличчя Вітька стало ясно, що він теж зрозумів, що контрамоція не піде. — Не виходить, — сказав Роман. — Це як кіно… Уяви собі кіно…

— Яке кіно?! — закричав я. — Допоможіть!!!

— Кіно навпаки, — пояснив Роман. — Розумієш? Контрамоція.

— Дурня собача, — засмучено сказав Вітько і ліг на диван носом у складені руки.

— Так, не виходить, — сказав Едик теж із жалем. — Сашо, ти не хвилюйся: все одно не виходить. Контрамоція — це, за визначенням, рух у часі у зворотний бік. Як нейтрино. Але вся біда в тому, що якби папуга був контрамотом, він літав би задом наперед і не вмирав би на наших очах, а оживав би… А взагалі-то ідея гарна. Папуга-контрамот справді міг би знати щось про космос. Він живе з майбутнього в минуле. А контрамот-Янус дійсно не міг би знати, що відбувалося в нашому «вчора». Бо наше «вчора» було б для нього «завтра».

— У тім-то й річ, — сказав Вітько. — Я так і подумав: чому папуга говорив про Ойру-Ойру «старий»? І чому Янус іноді так спритно і в деталях передвіщає, що буде завтра? Пам’ятаєш випадок на полігоні, Романе? Напрошувалося, що вони з майбутнього…

— Послухайте, а хіба це можливо — контрамоція? — запитав я.

— Теоретично можливо, — пояснив Едик. — Адже половина речовини у Всесвіті рухається у протилежний бік у часі. Практично ж цим ніхто не займався.

— Кому це потрібно і хто це витримає? — сказав Вітько похмуро.

— Припустімо, це був би чудовий експеримент, — зауважив Роман.

— Не експеримент, а самопожертва… — пробурчав Вітько. — Як хочете, а є в цьому щось від контрамоції… Нутром відчуваю.

— Ах, нутром!.. — сказав Роман, і всі замовкли.

Поки вони мовчали, я гарячково підсумовував, що ж ми маємо на практиці. Якщо контрамоція теоретично можлива, отже, теоретично можливе порушення закону причин і наслідків. Власне, навіть не порушення, бо закон цей залишається справедливий зокрема і для нормального світу, і для світу контрамота… Отже, можна все-таки припустити, що папуг не три і не чотири, а всього один, один і той самий. Що виходить? Десятого вранці він лежить дохлий у чашці Петрі. Потім його спалюють, перетворюють на попіл і розвіюють за вітром. Та вже вранці одинадцятого він живий знову. Не тільки не спопелілий, а цілий і неушкоджений. Щоправда, до середини дня він здихає і знову опиняється в чашці Петрі. Це до біса важливо! Я відчував, що це до біса важливо — чашка Петрі… Єдність місця!.. Дванадцятого папуга знову живий і просить цукорок… Це не контрамоція, це не фільм, пущений навпаки, але щось від контрамоції тут усе-таки є… Вітько правий… Для контрамота хід подій такий: папуга живий, папуга вмирає, папугу спалюють. З нашої точки зору, якщо відійти від деталей, виходить якраз навпаки: папугу спалюють, папуга вмирає, папуга живий… Неначе фільм розрізали на три шматки і показують спершу третій шматок, потім другий, а тоді вже перший… Якісь розриви без перервності… Розриви безперервності… Точки розриву…

— Хлопці, — сказав я завмираючим голосом, — а контрамоція обов’язково має бути безперервною?

Якийсь час вони не реагували. Едик курив, пускаючи дим у стелю, Вітько нерухомо лежав на пузі, а Роман бездумно дивився на мене. Потім очі його розширилися.

— Північ! — сказав він страшним шепотом.

Усі вскочили.

Було так, нібито я на кубковому матчі забив вирішальний гол. Вони кидались на мене, вони слинили мої щоки, вони били мене по спині та шиї, вони повалили мене на диван і повалилися самі. «Розумничку!» — волав Едик. «Голова!» — ревів Роман. «А я-то думав, що ти в нас