Люсі Мод Монтгомері - Енн у Домі Мрії

— Вам не здається, що слід бодай трохи подумати й про Діка? — запитала Енн.

— Про Діка! Діка Мура! Йому й так добре. Зараз він — кращий і порядніший член суспільства, ніж будь-коли. Він пиячив, або ще й гірше робив. І ви хочете звільнити його, щоб він знову заливав баньки та горлопанив?

— Він іще може змінитися, — сказала нещасна Енн, борючись із ворогом зовні та демонами сумніву всередині.

— Змінитися! — пирхнула панна Корнелія. — Травми, через які Дік Мур опинився в такому стані, він дістав у п’яній бійці. Він заслужив на свою долю. Те, що відбулося, стало для нього карою. Я не вважаю, що лікар Блайт має право втручатися в наміри Господа.

— Ніхто не знає, що сталося з Діком, панно Корнеліє. Може, то й не була п’яна бійка. Його могли вистежити й пограбувати.

— Не було в зайця хвоста, та й не буде, — заперечила панна Корнелія. — Але суть ваших слів мені ясна: рішення прийняте й обговорювати його марно. Коли так, я більше не сперечатимуся. Не люблю товкти воду в ступі. Коли треба щось зробити — я роблю, хоча спершу волію пересвідчитися, що це таки неминуче треба зробити. Тепер я всі зусилля спрямую на те, щоб утішити й підтримати Леслі. І, зрештою, — пожвавилася панна Корнелія, — може виявитися й так, що операція Дікові не допоможе.

Розділ 31

ПРАВДА ВИЗВОЛЯЄ

Прийнявши остаточне рішення, Леслі взялася до справи негайно й із характерною для неї рішучістю. Однак, байдуже, які питання життя й смерті чекали попереду, спершу слід було закінчити генеральне прибирання. У сірому домі понад струмком усе сяяло й вилискувало після неоціненної допомоги панни Корнелії. Висловивши все, що думала, спершу Енн, а згодом — Гілбертові й капітану Джиму, панна Корнелія ніколи не зачіпала цієї теми в розмовах із Леслі. Майбутню Дікову операцію вона прийняла як неминучий факт, згадуючи про неї діловим тоном і лише тоді, коли в тім була нагальна потреба. Сама ж Леслі не виявляла бажання говорити про це. Упродовж тих розкішних весняних днів вона була дуже стримана й холодна. Леслі зрідка заходила до Енн і, хоч поводилася незмінно доброзичливо й чемно, сама її чемність поставала, мов стіна, між нею й мешканцями Дому Мрії. Колишні жарти, сміх та звичні дружні ритуали не могли розважити її. Проте Енн забороняла собі ображатися. Вона знала, що Леслі затиснена в лабетах пекучого страху, що не дозволяв їй насолодитися ані найменшими проявами щастя й радості. Коли душу захоплює одне сильне почуття, решта емоцій відсуваються вбік. Ніколи ще Леслі Мур не здригалася від нестерпнішого жаху перед майбутнім. Проте вона йшла вперед обраним шляхом, без жодних вагань, як ішли своїм обраним шляхом мученики давніх часів, знаючи, що наприкінці його на них чекає вогненна агонія смерті.

Фінансове питання було розв’язане значно легше, ніж того боялася Енн. Леслі позичила потрібну суму в капітана Джима і, на її прохання, він узяв у заставу її невеличку ферму.

— Тож на один клопіт сердешній дівчині менше, — підсумувала панна Корнелія, — та й мені теж. Тепер, коли Дік одужає й зможе працювати — він платитиме відсотки, а коли ні, я певна, капітан Джим усе влаштує так, щоб Леслі не мусила того робити. Він мені так і сказав: «Я, Корнеліє, вже старий, а ні внуків, ні дітей не маю. Від мене живого Леслі дарунка не прийме, та, може, прийме від померлого». Тому щодо цього все буде добре. Аби ж і решта влаштувалася так само легко. Що ж до Діка, то цей мерзотник останніми днями був геть нестерпний. У нього диявол вселився, повірте мені! Ми з Леслі через нього й прибрати як слід не могли. Якось він був узявся ганяти в хліві качок, і так ганяв, поки ледь не всі вони здохли. А нам нічим не хотів помогти. Часом, ви знаєте, він сяк-так дещо робить — носить дрова й тягає воду. Але цими днями, щойно він підходив до криниці, як хотів стрибонути в неї сам. Одного разу я навіть подумала: «Як би добре все вийшло, якби ти лиш там утопився».

— Панно Корнеліє!

— Не дивіться так на мене, рибонько. На моєму місці кожен подумав би те саме. Якщо монреальські лікарі зможуть повернути Дікові Муру глузд — вони чудотворці.

На початку травня Леслі відвезла Діка в Монреаль. Гілберт поїхав із нею, щоб допомогти їй попервах у клініці. Додому він повернувся зі звісткою, що монреальський хірург, до якого вони звернулися по консультацію, погодився з тим, що Дік має високі шанси на відновлення всіх розумових здібностей.

— Яка втішна новина, — зіронізувала панна Корнелія.

Енн зітхнула. Під час прощання Леслі трималася дуже холодно. Проте вона обіцяла писати, і за десять днів по Гілбертовім поверненні від неї надійшов перший лист. Леслі писала, що операція минула успішно й Дік швидко одужує.

— Що вона має на увазі? — запитала Енн. — Це означає, що в Діка справді відновилася пам’ять?

— Навряд… адже вона нічого про це не пише, — відповів Гілберт. — Леслі вживає слово «успішно» в тім розумінні, у якім його вживає хірург. Це означає, що операція минула без ускладнень і результати добрі. Але поки що рано говорити про те, чи відновляться — цілком або частково — розумові здібності Діка. Пам’ять, очевидно, повернеться до нього не скоро і, якщо це станеться, то відбуватиметься поступово. Це все, що вона пише?

— Так. Ось її лист — дуже короткий. Сердешна дівчина — вона, мабуть, перебуває в такій жахливій напрузі. Я стільки всього наговорила б тобі зараз, Гілберте, якби це не було нечесно й жорстоко.

— Панна Корнелія все каже за тебе, — сумовито всміхнувся Гілберт. — Виговорює мені при кожній зустрічі. Вона ясно дає зрозуміти, що вважає мене ледь не вбивцею, і шкодує, що дідо Дейв узагалі передав мені свою практику. Вона сказала навіть, що йому слід було запросити лікаря-методиста з того боку затоки. Більшого осуду годі й чекати від панни Корнелії.

— Якби захворіла Корнелія Брайант, то покликала б собі не лікаря-методиста, — гидливо завважила Сьюзен. — Вона витягла б вас, лікарю, дорогенький, з ліжка посеред ночі, не давши вам заслужено відпочити, якби тільки десь їй що закрутило, еге ж. А тоді ще й сказала би, що рахунок ви їй поставили здирницький. Та ви не зважайте, лікарю, дорогенький. Усякі люди на світі бувають.

Деякий час від Леслі не було жодних новин. Ніжні весняні дні минали