Харукі Муракамі - Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі, Харукі Муракамі

думку його наштовхнула затишна противага їхнього стилю. Хоча і відрізняються стилем, однак намагаються навзаєм прийняти колорит партнера.

— Може, це неправильно розхвалювати так роботу своєї жінки, — сказав Едвард, поглядаючи на Цкуру. — Як це називають? Фаворизувати, чи не так?

Цкуру усміхнувся, але нічого не відповів.

— Знаєте, твори Ері мені подобаються не тому, що вона моя дружина. На світі є багато людей, які вміють робити гарнішу кераміку і значно вправніше. Але в її виробах немає тісноти. Відчувається широчінь душі. Я хотів би вміти краще це пояснити.

— Я розумію, що ви маєте на увазі, — сказав Цкуру.

— Без сумніву, це подарунок небес, — Едвард підняв палець угору. — Дар. І з часом її майстерність зросте. В Ері ще багато попереду.

Надворі загавкав пес. Особливим привітним гавкотом.

— Це, напевно, Ері з дітьми повернулася, — сказав Едвард, дивлячись туди.

Тоді піднявся і рушив до дверей.

Цкуру обережно поклав на місце виріб Ері, який саме тримав у руках, і чекав на її появу, не рушаючи з місця.

16

Так видавалося, що, побачивши Цкуру, Ері зовсім не зрозуміла суті того, що трапилося. З її обличчя зник попередній вираз, і воно стало порожнім. Жінка підняла сонячні окуляри на чоло і мовчки дивилася на Цкуру. Вона повертається з дітьми з пообідньої прогулянки, а тут біля чоловіка стоїть якийсь японець. Вона бачить його вперше.

Молодшу доню Ері тримала за руку. На вигляд дитині було рочків три. Збоку стояла трохи старша дівчинка. Десь на два-три роки. Обидві були вбрані в сукенки з однаковим квітковим візерунком, взуті в однакові пластмасові сандалі. Двері залишалися відчиненими. Надворі енергійно гавкав пес. Едвард висунув надвір голову і прикрикнув на пса. Той одразу вмовк і ліг на ґанку. Доньки, наслідуючи маму, стояли і дивилися на Цкуру із зімкненими устами.

Чорна не дуже змінилася, відколи Цкуру бачив ЇЇ востаннє шістнадцять років тому. Колишнє враження повновидості з часів школи відступило, і на його місці з’явився прямий красномовний силует. Із юних літ вона була міцною та впертою, але тепер відкритий ясний погляд надавав її вдачі враження самоаналізу. Видно, що ці очі бачили багато яскравих моментів. Уста міцно стулені, на обличчі здорова засмага. Чорне густе волосся прямо спадало до плечей, спереду перехоплене шпилькою, аби не падало на чоло. Перса стали ще більшими, ніж колись. На блакитну однотонну бавовняну сукню Ері накинула кремову шаль. На ногах мала білі теніски.

Чорна обернулася до чоловіка, наче шукала в нього пояснення. Але Едвард нічого не сказав. Лише дрібно похитав головою в боки. Вона ще раз поглянула на Цкуру. Тоді ледь закусила губу.

Цкуру бачив перед собою повну здоров’я жінку, яка проживала зовсім інше життя, ніж він. Не міг не відчути гостро його вагомості. Маючи Ері перед очима, він врешті-решт усвідомив, яку вагу мають шістнадцять років життя. У світі є речі, які можна передати лише через образ жінки.

Тоді обличчя Чорної ледь скривилося. Губи здригнулися, як хвиля, а тоді вигнулися в один бік. На правій щоці з’явилася маленька ямка. Правильніше сказати, це не ямка, а заглиблення, яке Ері завжди наповнювала веселою перчинкою. Цкуру добре пам’ятав цей вираз. Він з’являвся в неї на обличчі завжди перед тим, як з уст мала зійти якась іронічна фраза. Але зараз вона не мала наміру іронізувати. Просто вибудовувала гіпотезу, підбираючись здалеку.

— Цкуру? — вона нарешті озвучила своє припущення.

Цкуру кивнув.

Тоді вона притиснула до себе малу донечку. Так, наче хотіла вборонити її від загрози. Це була її перша реакція. З поглядом, зверненим на Цкуру, дівча притислося до ніг матері. Старша нерухомо стояла трохи оподалік. Едвард стояв біля неї, ніжно гладячи її голівку. Старша мала русяве волосся. А менша чорне.

Усі п’ятеро стояли так без руху, не кажучи й слова. Едвард гладив русяву дівчинку по голові. Чорна обняла чорняву за плечі, а навпроти них стояв Цкуру сам- самісінький. Усі наче завмерли для картини з такою композицією. У центрі з Чорною. Вона, а точніше, її фігура, була стрижнем у цій рамці.

Першою з місця зрушила Чорна. Спочатку відпустила доньку, зняла окуляри з чола і поклала на стіл. Потім взяла з рук чоловіка горнятко і відпила ковток холодної кави. Тоді скривилася. Здавалося, вона гаразд не зрозуміла, що випила.

— Зробити кави? — спитав японською Едвард дружину.

— Так, дякую, — відповіла Чорна, не глянувши в його бік. Тоді сіла за стіл.

Едвард знову пішов до кавоварки, ввімкнув її і загрів каву. Сестрички за маминим прикладом сіли на лавці під вікном. Обидві просто дивилися на Цкуру.

— Це справді ти? — спитала тихо Чорна.

— Справді, — відповів Цкуру.

Вона примружила очі, пильно вдивляючись йому в обличчя.

— У тебе такий вигляд, наче ти побачила привида, — мовив Цкуру.

Він сказав це жартома, але навіть йому ці слова зазвучали не як жарт.

— Ти змінився, — сказала Чорна пересохлим голосом.

— Це кажуть усі, з ким я довго не бачився.

— Дуже схуд, дуже... подорослішав.

— Це, мабуть, тому, що я справді став дорослим, — сказав Цкуру.

— Може, й так, — відповіла Чорна.

— А ти майже не змінилася.

Вона легенько хитнула головою, але нічого не промовила.

Її чоловік приніс каву і поставив на стіл. У маленькому горняті, що скидалося на роботу її авторства. Чорна поклала туди ложку цукру, розміщала й обережно відпила ковток паруючої кави.

— Я візьму дітей і з’їжджу з ними до міста, — сказав Едвард погідним голосом. — Нам уже треба закупити продуктів і заправити мащину.

Чорна обернулася до чоловіка і кивнула:

— І справді. То зробищ це?

— Так. Тобі щось купити?

Вона мовчки похитала головою.

Едвард поклав до кищені гаманця, узяв ключ, який висів на стіні, і сказав до доньок щось фінською мовою. Ті зраділи і підхопилися з лавки. Цкуру розчув слово «айскрім». Напевно, батько пообіцяв купити їм у місті морозива.

Цкуру з Чорною стояли на ганку і дивилися, як Едвард із доньками сідає у фургон «Рено». Чоловік відчинив задні двостулкові двері і коротко свиснув — пес радісно заскочив усередину і вмостився у багажнику. Едвард висунув голову з вікна і помахав рукою. Біле «Рено» зникло за деревами. З ганку вони ще трохи дивилися в той бік,