Харукі Муракамі - Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі, Харукі Муракамі

пройнявся симпатією до цього чоловіка. Для нього більше годилося життя біля лісу та озера, ніж у місті.

— Якшо я не помиляюся, ви до Ері? — спитав Едвард.

— Так, я хотів би з нею побачитися. Вона є?

Едвард кивнув.

— Так, є. Ері пішла з дітьми на післяобідню прогулянку. Думаю, до озера. Там дуже гарно. Пес уже повернувся, він завжди раніше прибігає. Гадаю, Ері також незабаром буде тут.

— Ви дуже добре говорите японською, — сказав Цкуру.

— Я жив у Японії п’ять років. У Гіфу та Наґої. Вивчав японське гончарство. У Японії без японської ж і кроку не ступиш.

— І там ви познайомилися з Ері?

Едвард весело засміявся.

— Так. Я закохався одразу. Вісім років тому ми побралися в Наґої, а потім обоє приїхали у Фінляндію. Зараз гончарюю. Після повернення до Фінляндії якийсь час я працював дизайнером в «Арабії» ( Фінський бренд порцеляни, заснований у 1873 році), однак потім захотілося самостійності. Й ось уже два роки я фрілансер. Небагато, двічі на тиждень, читаю лекції у Гельсінському університеті.

— Ви завжди літуєте тут?

— Так, ми живемо тут із початку липня до середини серпня. Неподалік якраз є маленька майстерня, в якій працюю разом з однодумцями. Зранку я там, а на обід повертаюся додому. Після обіду я зазвичай з родиною. Гуляю, читаю. Інколи ходимо всі на риболовлю.

— Дуже гарна місцина.

Едвард втішено усміхнувся.

— Дякую. Тут дуже тихо, тому добре працюється. Ми живемо просто. Діти також люблять тут бути. Можна відчути себе ближче до природи.

На потинькованій у біле стіні від самої підлоги й аж до стелі були почеплені дерев’яні полиці з гончарними виробами. Окрім цього, в інтер’єрі кімнати не було нічого, шо можна назвати прикрасами. На стіні висів круглий простий годинник, на старому міцному дерев’яному столі стояв невеликий музичний центр і гора компакт-дисків.

— Майже третина виробів, які ви тут бачите, — це робота Ері, — сказав Едвард. У його голосі бриніли нотки гордості. — У неї вроджений талант. І це видно з творів. Наші речі виставлені в кількох крамницях у Гельсінкі, і мушу сказати, що у деяких із них вироби Ері мають навіть більший попит, аніж мої.

Цкуру був вражений. Він ніколи не чув, аби Чорна цікавилася гончарством.

— Я й не знав, що Ері займається гончарством, — сказав Цкуру.

— Ері зацікавилася цим у двадцятирічному віці. Після закінчення звичайного університету вона вступила на факультет прикладного мистецтва Інституту мистецтв Айчі. Там ми і познайомилися.

— Тоді зрозуміло. Бо я фактично нічого не знаю про Ері після двадцяти років.

— Ви її друг зі старшої школи?

— Так.

— Цкуру Тадзакі, — Едвард повторив ім’я ше раз і прижмурив очі, перебираючи у пам’яті. — Щось таке пригадую. Ері мені про вас розповідала. Ви належали до компанії п’яти добрих друзів у Нагої, чи не так?

— Так, правильно. Ми товаришували.

— На наше весілля в Наґої прийшли троє з вашої компанії: Червоний, Синій і Біла. Я не помиляюся? Барвисті друзі.

— Ні, не помиляєтеся, — сказав Цкуру. — На жаль, я не міг прийти.

— Але ми змогли зустрітися тепер, — сказав Едвард і тепло всміхнувся. На обличчі м’яким полум’ям багаття сколихнулася борода. — Ви приїхали до Фінляндії у подорож?

— Так, — відповів Цкуру. Довелося би дуже довго пояснювати, якби вирішив сказати правду. — Я був у Гельсінкі і подумав, що добре було б зустрітися з Ері, адже ми так давно не бачилися. Й ось я тут. Вибачте, що не зміг повідомити заздалегідь. Я не хотів би вам дуже заважати.

— Та ви шо? Ви нам зовсім не заважаєте. Навпаки, ми дуже раді. Така далечінь! Ласкаво просимо. Добре, що я залишився вдома, адже часто ходжу на прогулянку з усіма. Ері також зрадіє.

«Було б добре», — подумав Цкуру.

— Можна оглянути ваші вироби? — спитав Цкуру, показуючи на речі, виставлені на полицях.

— Звісно. Можете дивитися, брати в руки. Мої речі та вироби Ері стоять упереміш, але вони дуже відрізняються стилем. Гадаю, ви самі побачите. Цкуру підійшов до полиць і почав оглядати кераміку. Переважно це був посуд щоденного вжитку: тарелі, миски та горнятка. Ще було кілька глеків та ваз.

Як Едвард і припускав, Цкуру відразу побачив, де чиї вироби. З гладенькою текстурою, в пастельній гамі — це речі Едварда. Кольори то темнішали, то світлішали, відображаючи делікатні переливи, подібні до вітру чи води. Усі без візерунків. За візерунок правив перехід кольорів. Навіть Цкуру, який нічого не тямив у гончарному ремеслі, чудово розумів, що досягнення такого ефекту потребує неабиякої майстерності. Яскравою рисою творів чоловіка був дизайн без зайвих прикрас та вишуканість і м’якість поверхні. В основі лежав скандинавський стиль, однак в обтятій простоті виразно проглядався вплив японської кераміки. Вироби виявилися напрочуд легкими, і тримати їх у руках було зручно. Все продумано до дрібниць. Що не кажи, це була ручна робота першокласного майстра. Продовжуючи працювати у масовому виробництві, Едвард, певне, не зміг би сповна розкрити свого таланту.

Водночас стиль Ері був значно простішим. Йому далеко до чоловікової витонченості та випрацьованості. Грубуваті вироби з трохи кривою лінією бережків, у них не було видно тієї елегантної тонкої краси. Але її твори дихали теплом, і від їхнього споглядання на душі ставало легко. Незначна несхожість та рапава поверхня дарували тихий спокій, який народжується, коли рука торкається натуральної тканини, коли, всівшись на ґанку, дивишся, як пливуть небом хмари.

На відміну від чоловікових, вироби Ері були особливі візерунками. На них зображене наче дрібне листя дерев, навіяне вітром: де-не-де багато, а де-не-де поодинці. Залежно від розпорошення, ті узори мали то сумний, то барвистий вигляд. Ця випрацюваність нагадувала старі кімоно з дрібними поодинокими узорами. Цкуру наблизив обличчя, аби роздивитися, за якими мотивами створені візерунки, однак вгадати не зміг. Дивні фігури. Але з віддалі вони все-таки видавалися розкиданим на землі лісовим листям, яким тихо ступа¬ ють незнані дикі звірі, котрих не бачило людське око.

А ще в Ері кольори були не більше ніж тлом. їхня роль — оживити, вдало подати візерунок. Кольори слугували тлом стримано і блідо, проте ефектно.

Цкуру брав до рук вироби Едварда, потім Ері — і порівнював іх. Це подружжя, без сумніву, і в щоденному житті вміло урівноважує одне одного. На цю