КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА - Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

      Сестра-близнючка помила посуд та втупилася у якусь пласку темну штукенцію. Ця штукенція була майже така сама, як у підступного Алана, і як у Фросі в попередньому часовому вимірі. Фрося спробувала дізнатися, що то воно таке.

     - Невже, ти свій смартфон загубила?! – Обурилася Єва. Фрося ледь не знепритомніла та кинулася до свого ліжка. Там, на фанерній тумбочці, й лежала ця пласка темна штукенція.

    Дівчина натиснула щось, і з’явився краєвид Кафи, але не такий гарний, як у сімнадцятому столітті. Фрося знову щось натиснула, але екран штукенції погас. Дівчина перелякалася та стала питати свою близнючку. Єва вибухнула праведним гнівом, але, зрештою, змінила гнів на милість та показала Фросі що, і як слід натискати.

     Природно, Фрося нічого не запам’ятала. Тож, наступні півгодини вона натискала все, що вважала за правильне. Через годину, дівчина вже майже призвичаїлася. Саме у цю мить, до кімнати увійшов татко та натиснув якісь штуки на величезній пласкій штукенції, яка була притиснута до стіни.

      Штукенція замерехтіла, а потім перетворилася на великий екран. Цей екран був схожий на екран домашнього кінотеатру, але менший і кіно йшло звідкись зсередини, а не з проектора. Єва та татко називали цю пласку штукенцію - “телевизором ”.

     - Цієї доби в АТО ніхто не загинув, - повідомила пані з екрану домашнього кінотеатру. Єва та татко полегшено посміхнулися.

     Далі було щось про заробітну плату, якусь прокуратуру, НАБУ, обшуки та таємничу податкову. Такі дрібниці Фросю не цікавили. Вона знайшла те, що шукала. Алан і справді тут був письменником-невдахою. А от світлин Огняни ніде не було.

    Але Фрося вже з’ясувала, що у цьому часовому вимірі жили безсовісні істоти. Вони могли мати дітей навіть, не вступивши до шлюбу. А деякі пані мали дітей від жонатих чоловіків. Це було обурливо! Отже, Огняна напевно - коханка Алана! А може, вона дружина якогось бідолашного чоловіка і коханка Алана? Це було обурливо!

      Єдиною радістю в цю мить для Фросі виявилася наступна: ванна та туалет розміщувалися в різних кімнатах. Але це не змінювало того, що шпалери були побиті часом, в одному місці обвалилася плитка на стіні, а холодильник торохтів так, ніби гвинтокрил, який хоче злетіти.

     Перш, ніж влягтися спати, сестра-близнючка розчесала своє довге біляве волосся та заплела його у довгу товсту косу. Її очі були схожі на очі кішки: такі ж зелено-жовті. Фрося упіймала себе на порівнянні. В неї, Фросі, очі також нагадували кошачі, але були радше коричневі. Ну, може із крапелькою золотавої зелені.

     Сьогодні все ще була середа, тож завтра знову треба було йти до школи. Фрося провалилася у сон і раптом прокинулася. Хтось увімкнув гаряче електричне світло. Це була Єва. Сестра-близнючка із ненавистю дивилася на комара, що кружляв навколо неї. Опустивши свою тонку біляву руку, Єва схопила тапок. Вжих! І комар розмазаний по стіні. На шпалерах залишилося красномовна червона пляма.

      Світло вимкнули, і Фрося спробувала заснути. Де там! Очевидно, комар вкусив саме її. Рука, трохи вище ліктя та праве плече дико чесалися. Комарі завжди любили Фросю, навіть коли вони ховалися у тунелі.  Стоп! Про який тунель мова? Мабуть, вона знову сплутала сон із реальністю.

     Єва знову вмикнула світло і знову влучила в комара.

     - А може, - пробурмотіла Фрося, - ну їх? Нехай кусають?

     - В мене від їхнього звуку голова йде обертом, - відрізала Єва. – А потім виникають величезні пухирці. Якби ж то батькам вистачило грошей на антикомарину сітку, - зітхнула сестричка та вимкнула світло.

     В цю мить Фрося як ніколи, розуміла Агнєжку – свою уявну сестричку з Польщі.

     Зрештою, почувся храп. Це - втомлена сестра-близнючка поринула до обіймів Морфею.

     Фросі наснився величезний комар, що перетворився на Дракона та намагався з’їсти. Її. Оце вона намандрувалася!

     На сніданок була вівсянка з родзинками та двома лісовими горіхами, яку чомусь звали “Мюслі”. Фрося геть не наїлася цією молочною кашею. Дівчині ввижалися марення з омарів, з недалекого минулого. Ну, хоча б ікру дали, чи що. Фрося згідна була навіть на червону-лососеву, якщо чорна була аж таким делікатесом у цьому дивному світі.

     Дорогою до школи, Єва знову нагадувала основні положення з історії цього світу. Фросі було байдуже. Вона вчора прочитала про цілі дві світові війни, в яких загинуло, щонайменше, з 35 мільйонів людей. Фрося навіть уявити собі це скупчення не могла. Якщо їх поставити на міст, то скільки годин, чи днів вони б крокували рівними рядами? А ще був Голодомор. Це - був жах! Дівчина тепер розуміла, чому Алан так обурився, коли вона стрибнула за ним вперше.

     Мабуть, Алан таки був з цього світу, але змінив світ на краще. І тут – вона. А може, це  той лиходій, із білявим волоссям? І навіщо вона стрибнула у коло тоді, в школі? Це питання знову виникло в голові у Фросі. Так, вона вже відповіла на нього. Це - була Доля.

     Чи вона дійсно пов’язана із Аланом аж настільки, що треба було стрибати, чи вона мала змінити свій світ на гірше? І знову питання. Чи світ став гіршим? Для неї, Фросі – так, але ж Інна та Інга, тобто Іванко та Інга, й досі щасливі. Мабуть, й італійські няні щасливі.